Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

Важливим напрямом експортної по­літики на першому етапі має бути роз­ширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. [26]

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями). [27]

Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів. [10]

При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з країнами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.

На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і технополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.

Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації. [24]

Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України - з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.

Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн – членів ЄС, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фінансово-промислових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС. [26]