Комунікативна функція в тому, що через політичні традиції особистості передаються зразки поведінки, забезпечується спадкоємність в суспільному розвитку.
Необхідно відзначити, що політична культура є найбільш консервативний елемент політичної системи. Однак стабiлiзацiя політичного процесу в Україні, багато в чому залежатиме від перетворень в полiтико-культурній сфері.
Прийнято виділяти такі функції політичної культури:
§ гуманістична (людино творча), тобто розвиток суспільного (політичного) потенціалу людини;
§ пізнавальна (гносеологічна), бо політична культура є засобом пізнання і самопізнання політичного життя суспільства;
§ інформаційна – функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв’язок політичних досягнень поколінь всіх часів;
§ комунікативна – функція політичного спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння;
§ ціннісно-орієнтаційна, тобто політична культура задає певну систему координат, своєрідну “картку політичних, життєвих цінностей”, в яких існує і на які орієнтується людина;
§ нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що політична культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.
Політичні традиції відіграють важливу роль у формуванні зразків політичної поведінки. Для радянської політичної культури базовою моделлю є тоталітарно-етатистська політична культура з атавізмами патерналізму. Перевага держави над людиною, тотальне підпорядкування людини так званим вищим державним інтересам, розцінювання iї як гвинтика у величезному соціальному механізмові, виступали її характерними ознаками. В цьому характері політичної культури відбилася і своєрідність геополітичного положення нашої країни, немов би, на стику двох цивілізацій – Європи і Азії. На відміну від західноєвропейської культури, яка проникнена духом iндивiдуалiзму, для країн Сходу характерна зневага метою і цінностями окремої особистості, неприпустимість політичного плюралізму. Можна виділити такі риси як: персонiфiкацiя влади, тяжіння політичних лідерів до прямих, позаопосередкованих політичними інститутами, контактів з масами.
В Росії неодноразово вживалися спроби політичної модернізації, однак вони мали незавершений характер, за смугою реформ йшли контрреформи. Як слідство цього, зміцнювалася дихотомія двох субкультур: тоталітарно-етатистської і громадянської, остання знаходилась в стадії становлення, її розвиток був перерваний у жовтні 1917 р. Історичні традиції були підкріплені жорстким тотальним контролем держави, що виключав будь-яку ідеологічно несанкціоновану активність громадянина. Майже три генерації радянських людей зросло в умовах ідеології тоталітарного режиму, для якого характерні: ставка на насильницьке «ощасливлення» людей, відсутність плюралізму думок, політичний фанатизм, конфронтацiйнiсть мислення, прихильність силовим засобам розв’язування конфліктів.
В більшості люди важко сприймають ідеї ліберальної демократії, які полягають на поняттях ринку, політичної і економічної свободи, конкуренції, моральної автономії. Сучасній політичній культурі в Україні притаманна відмова від тоталітарного минулого, прихильність до демократичного вибору, однак полiтико-культурні орієнтації свідомості тоталітарного типу ще до кінця не викоренені, що створює загрозу виникнення і розростання екстремістських настроїв. Це можливо при неспiвпаданнi очікувань та реальної ситуації, коли перехід значної частини населення від традиційного образу життя до сучасного не підкріплюється зростанням добробуту. Атмосфера дезорієнтації, невпевненості в завтрашньому дні пов'язана з крахом звичних атрибутів соціального добробуту, відсутністю у населення ринкових настанов, втратою «історичної пам'яті» в відношенні володіння і розпорядження власністю. Реформи асоціюються з погіршенням власного матеріального положення. Все це робить хворобливим становлення нової моделі поведінки. Для політичної культури України характерно неприйняття шляхів і механізмів реалізації реформ, що ведуть до збіднення більшої частини населення. Бідність – категорія не тільки економічна, але і полiтико-культурна. Соціокультурна поляризація зосереджує конфлікт на двох протилежних позиціях, виникають умови для розв’язування конфронтації засобами силового тиску. Харизматичне мислення, відсутність настанов на особисту відповідальність, правовий нігілізм, послаблюють систему стримань та противаг по відношенню до можливості встановлення диктаторського режиму.
Україна – особливий взірець. Оскільки наша держава постійно перебувала під кабалою того чи іншого народу, тої чи іншої імперії, то і підходи українців до політичного життя, відповідно, в історичному розрізі були переважно двох типів:
- повна байдужість (так звана “забитість”);
- затяте протистояння (боротьба за суверенність української нації).
На сьогоднішній день, правда, ситуація дещо змінилася, однак коріння байдужості, яка частково проглядається в політичній свідомості сучасних українців, пояснюється саме “забитістю” попередніх поколінь.
2. Політична свідомість і поведінка в структурі політичної культури соціального суб’єкта. Політична ідеологія.
В самому загальному вигляді свідомість значить вищий рівень духовної активності людини як соціального суб'єкта. Різноманітні філософські напрямки розглядають природу свідомості по-різному. Наприклад, ідеалізм виходить з того, що свідомість розвивається стихійно і може бути зрозуміла тільки з самій себе. Диалектико-матеріалістичне вчення виходить з того, що неможливо аналізувати свідомість ізольовано від явищ суспільного життя. Оскільки свідомість – властивість високоорганізованої матерії – мозку, і виступає як усвідомлене буття, суб'єктивний образ об'єктивного миру. Соціологія вважає, що свідомість виступає, передусім, як відображення в духовному житті людей їхнього суспільного буття, інтересів і уявлень різноманітних соціальних шарів, класів, націй і суспільства в цілому.
Політика і політичні відношення є частиною суспільного буття. Отже, і політична свідомість виступає як відбиття в духовному житті людей їхнього політичного буття. При цьому політична свідомість обов'язково є атрибутом політичної дії, її неодмінним елементом.
Політика – цілеспрямована діяльність і вона передбачає наявність у діючого суб'єкта певних уявлень про політичну дійсність, усвідомлення своїх інтересів, формулювання мети, вибір засобів і способів її досягнення.
Оскільки головним питанням відношень людей в політичній сфері є питання про державну владу, те воно ж займає головне місце і в структурі політичної свідомості. Без його виявлення не може бути і промови про свідому участь в політиці.
Не менш важливе місце в політичній свідомості займає проблема політичних інтересів людей, які виступають мотивами, що спонукають політичні дії.
Політична свідомість містить у собі все відбите соціальне буття, оскільки об'єктом політичної діяльності є всі сфери суспільного життя.
По своєму змісту політична свідомість охоплює всі уявлення людей, що опосередкують їхні об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави і суспільства.
Завантажити реферат