Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Політична доктрина російського більшовизму

Реферати / Політологія / Політична доктрина російського більшовизму

Політична доктрина російського більшовизму

Політична партія - це організована група однодумців, що представляє інтереси частини народу і ставить своєю метою їх реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.

Після Лютневої революції 1917 р. багато партій потерпіли повний крах. Історичної перспективи не мали октябристи, що беззастережно підтримували промисловців у робочому питанні і, що виступали за збереження поміщицького землеволодіння. Також потерпіли поразку монархісти, чорносотенці й інші. Усі вони орієнтувалися на придушення революції, служили опорою контрреволюційних змов і відповідно не мали підтримки широких мас населення.

Після Лютневої революції виділився ряд найбільш впливових партій – це Меншовики, Більшовики, Кадети й Есери.

Кадети з опозиційної партії стали правлячою, спочатку зайнявши в Тимчасовому уряді ключові посади. Есери найбільш масова партія після революції. Меншовики – друга по чисельності і впливу партія. Більшовики зайняли вкрай ліві позиції.

 

До революції.

Фракція у складі РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія) у 1903-1917 р. Назва «більшовики» (спочатку - «більшість») відбило підсумки виборів керівних органів РСДРП на II її з'їзді (17.07.-10.08.1903, Брюссель–Лондон). В.І. Ленін датував виникнення більшовизму «як течії політичної думки і як політичної партії» 1903 р. У дійсності спочатку більшовики і Меншовики входили в одну партію з спільною програмою і статутом, але роботи Леніна, що склали ідейну основу більшовизму (насамперед «Що робити?», 1902) написані ще до розколу на II з'їзді. Специфічна відмінність ідей Леніна від загальних поглядів російських соціал-демократів виявилося в ході полеміки з меншовиками, особливо з часу видання його роботи «Крок уперед, два кроки назад» (1904). Наприкінці 1904 Більшовики приступили до видання своєї першої фракційної газети «Уперед», що протистояла новій (меншовицькій) газеті «Іскра» і утворили фракційний центр – Бюро більшості. Крайній радикалізм більшовиків, що вважали себе послідовними марксистами, виникав з їх уявлень про перевагу революції перед реформами і переконання в тому, що у Росії початку XX ст., у силу непримиренності протиріч між капіталізмом і залишками кріпосництва, а також політичної слабості і контрреволюційності буржуазії, немає інших можливостей глибокого демократичного перетворення суспільства, що відповідає інтересам пролетаріату.

Більшовизм став продовженням радикальної лінії в російському визвольному русі й увібрав у себе елементи ідеології і практики революціонерів 2-ї половини XIX ст. (Н.Г.Чернишевського, П.Н.Ткачева, С.Г.Нечаєва, «російських якобінців»); у той же час він абсолютизував (випливаючи не стільки ідеям К. Маркса, скільки К. Каутського і Г.В. Плеханова) досвід Великої французької революції, колись , періоду якобінської диктатури (за словами Леніна, «якобінець, зв'язаний із пролетарськими масами, це і є соціал-демократ»; більшовикам-«якобінцям» він протиставляв меншовиків-«жирондистів»).

Склад керівництва більшовиків не був стабільний: історія більшовизму характеризується постійними змінами найближчого оточення Леніна – єдиного визнаного всіма більшовиками лідера й ідеолога. На першому етапі формування більшовизму в його оточення входили Г.М.Кржижанівський, Л.Б.Красін, В.А.Носков, А.А.Богданов, А.В.Луначарський й ін.; майже усі вони в різний час оголошувалися недостатньо послідовними Більшовиками чи «примиренцями».

Ідейне розмежування з меншовиками супроводжувалося спробами, що не припинялися, відновити єдність РСДРП, але пропозиція Леніна розв'язати партійну кризу скликанням з'їзду не знайшло підтримки у меншовиків, а також у більшовиків – членів ЦК партії, що вважали, що з'їзд лише закріпить розкол. В остаточному підсумку, 12-27.04.1905 у Лондоні відбувся з'їзд більшовицької фракції, названий його учасниками III з'їздом РСДРП, одночасно в Женеві проходила конференція меншовиків. На з'їзді були присутні 38 делегатів, були представлені 20 організацій, з доповідями виступили Богданов, Луначарський, Ленін, Воровський. Рішення з'їзду стали наступним кроком на шляху відособлення фракції. На перший план більшовики висунули ідею гегемонії пролетаріату, що протистоїть революції, що почалася, на їхню думку, як самодержавству, так і «ліберальній буржуазії».

Період рівноваги сил революції і контрреволюції в «дні свобод» восени 1905 був використаний більшовиками для підготовки повстання, організації мітингів, видання першої легальної газети «Нове життя». Одночасно вони намагалися реорганізувати партію, розширивши рамки використання виборів у керівні органи.

Хід революційних подій і вимоги робітників, що поповнювали в цей час партію, змусили більшовиків шукати союзників і робити реальні кроки до відновлення партійної єдності. Тамерфорська конференція більшовиків (грудень 1905) висловилася за злиття партійних центрів і рівнобіжних місцевих організацій; представники більшовиків увійшли до складу ЦК РСДРП, обраної IV (10-25.04.1906, Стокгольм) і V (30.04.-19.05.1907, Лондон) з'їздами партії, зберігши, однак, фракційні керівні органи – Більшовицький центр (Ленін, Богданов, Красін) і газету "Пролетар". У взаєминах з іншими політичними силами, що діяли в країні, більшовики керувалися їх ставленням до збройного повстання (« .Хто проти повстання, з тими ми боремо нещадно .», - писав Ленін; «На барикаді зломщик-рецедивіст буде корисніше Плеханова», - заявляв Богданов).

Ефективність революційних дій Ленін і його прихильники усе більш пов'язували з відмовою яких-небудь етнічних обмежень; при доборі партійних кадрів особливо цінувалися такі індивідуальні якості як авантюризм і нерозбірливість у засобах для досягнення цілі. Це наочно проявилося в методах фінансування партії. Спочатку головним джерелом надходження коштів у партійну касу були пожертвування заможних осіб, що співчували революційному руху. На IV з'їзді партії більшість делегатів більшовиків погодилося з меншовицькою резолюцією, що засуджувала практику «експропріацій», заборону на їх проведення підтвердив V з'їзд РСДРП. Однак Більшовицький центр, ігноруючи ці рішення, організував ряд «партизанських» виступів. Поразка революції змусила багатьох більшовиків емігрувати; у січні 1908 р. Більшовицький центр перемістився в Женеву, у грудні – у Париж, де знаходилася редакція газети «Пролетар» (до 1910 р.). У Росії спад масового революційного руху привів до різкого скорочення чисельності нелегальних організацій; багато хто з них надовго припинили існування. Поряд з робітниками з підпілля пішла інтелігенція; деякі видні більшовики (Носков, П.П.Румянцев, Кржижанівський, Красін, Д.С.Постоловський) цілком припинили політичну діяльність, інші перейшли на сторону меншовиків (Б.І.Горєв, Н.А.Рожков) або продовжували вважати себе більшовиками, але були виключені з фракції через розбіжності в поглядах з Леніним. Реакцією на процеси, що відбувалися в партії, стали випади більшовицької пропаганди не тільки проти інтелігенції, що пішла з партії, але і проти меншовиків.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали