Юридичні особи як суб'єкт цивільних правовідносин

Серед названих організаційно-правових форм господарюван­ня з використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські (фермерські) господарства, які є (формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та дер­жавної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Саме в цій якості воно може відкривати розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступати у відносини з іншими організаціями, нести майнову відпові­дальність за своїми зобов’язаннями і діяти як самостійний учас­ник цивільного обороту.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про підприємства в Україні» юридичні особи можуть на добровільних засадах об’єд­нувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль­ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об’єднуватися в:

- асоціації, тобто договірні об’єднання, створені з метою по­стійної координації господарської діяльності, при цьому асоціа­ція не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

- корпорації — договірні об’єднання, створені на основі по­єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегу­ванням окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

- консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

- концерни — статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на ос­нові повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

- інші об’єднання, створені за галузевим, територіальним або іншими принципами.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичних осіб, і на них поширюється дія Закону про підприємства. Тому об’єднан­ня не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі скла­ду об’єднання із збереженням взаємних зобов’язань та укладе­них договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Правами юридичних осіб наділяються не тільки такі колек­тивні утворення, які діють з метою одержання прибутку, але, й різноманітні установи, об’єднання громадян, релігійні органі­зації тощо. Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, є учасниками ци­вільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-пра­вові відносини і набувати майнових та особистих немайнових прав і обов’язків.

Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру. До них, зокрема, відносяться державні установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. І ст.24 ЦК України). Ними є органи державної влади й управління (обласні та районні державні адміністрації, місцеві Ради, їх відділи і управління, міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо). Оскільки основна діяльність названих установ полягає в здійсненні управлінських, соціально-культурних та інших функцій, а результати цієї роботи не можуть бути оцінені як товар, основним джерелом по­криття їх витрат служать асигнування з бюджету, які витрача­ються відповідно до затвердженого кожній установі кошторису.

Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одер­жувати доходи від реалізації продукції, виконання робіт, надан­ня послуг або здійснення іншої допоміжної діяльності. Так, вищі учбові заклади силами колективів своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати на основі дого­ворів про передачу науково-технічної продукції. Одержані від замовників кошти використовуються на розширення учбово-ла­бораторної бази, житлове будівництво, оплату праці та премію­вання працівників вузу, залучених до виконання госпдоговірних робіт, та на інші цілі. Бюджетні установи повинні витрачати спеці­альні кошти у межах затверджених кошторисів і фактичного над­ходження доходів по кожному виду спеціальних коштів.

Зараз поступово змінюється система фінансування діяльності бюджетних організацій. Вона будується на основі довгочасних стабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнто­ваних на кінцеві результати діяльності. Бюджетним організаці­ям, які досягли встановлених показників роботи, надається пра­во направляти зекономлені кошти на свої соціальні і виробничі потреби. Зокрема, діяльність культурно-освітніх установ (клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінан­сування поєднується з розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі з іншими організаціями, а також розши­рення платних послуг населенню. Одержані від господарської діяльності кошти залучаються в дохід установи культури і скла­дають його єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа відповідає по своїх зобов’язаннях коштами, які є в її розпоряд­женні. При недостатності у державної установи коштів відпові­дальність за її зобов’язаннями несе власник.

До юридичних осіб відносяться і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кош­торис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюва­тись органи господарського управління, які фінансуються на ра­хунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела над­ходження коштів і суми видатків, у межах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.

Як юридичні особи в Україні діють різноманітні об’єднання громадян. Право громадян на свободу об’єднання є невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав лю­дини і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань.

У ст.1 Закону України від 6 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» зазначається, що об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається полі­тичною партією або громадською організацією.