Передумови та періоди становлення валютного ринку України

ПЛАН

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2. СУЧАСНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Формування валютного ринку в Україні безпосеред­ньо пов'язане з процесами розбудови української держави та рефор­муванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існу­вала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і дер­жавна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулю­вання валютних надходжень від реалізації продукції виконували та­кі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економі­ка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострю­валася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 руб­лів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна заміна готівкового рубля. У зв'язку з цим весь облік в Укра­їні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встанов­лював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також від­сутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неурівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

¾ організаційну слабкість банківської системи;

¾ низький рівень державних валютних резервів;

¾ кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

¾ відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язко­вого продажу іноземної валюти;

¾ нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

¾ широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац»-грошової одиниці — купона;

¾ постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країна­ми СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадженням Центробанком Росії нового розрахунко­вого порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 р. пере­рахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

Таким чином, наступний крок щодо проведення грошової та ва­лютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Офіцій­ний курс карбованця установлено 1,45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало про­ведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 р. за станом на 16 листопада 1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 р. стано­вили майже 300 млрд крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, за­стосовують акредитивну форму розрахунків, або попередаю оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної ва­люти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ра­ди України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більшніж40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певни­ми додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у ста­тутному фонді становила не менше 30%;

б) кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначе­ні цілі в повному обсязі;

в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встанов­лено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надход­жень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг піддя­гала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законо­давства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвину валютного ринку в Украпи у 1993 р. ста­ло запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низ­ки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні бу­ла створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внут­рішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з викорис­танням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого па­діння курсу карбованця відносно іноземних валют.