Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Громадянство: поняття, суть, принципи

Реферати / Державне регулювання / Громадянство: поняття, суть, принципи

Зміст

 

Вступ

1. Поняття громадянства та його принципи

2. Способи набуття громадянства

3. Форми та підстави припинення громадянства

4. Правовий режим іноземців

Заключення

Література

 

ВСТУП

 

Зміст конституційного статусу особи як повний об¢єм прав, обов¢язків та свобод, що декларує основний закон держави, виявляється, насамперед, в інституті громадянства. Від того, чи має людина громадянство певної країни, залежить міра повноти використання того об¢єму прав та свобод, якими людина може користуватися на території даної країни, а також - об¢єм обов¢язків, які покладає на людину конституційний устрій даної країни.

Громадянство – це сталий в часі і просторі правовий зв¢язок між особою та державою, який зумовлює взаємні права та обов¢язки громадян та держави у випадках, які вказані в законі. Громадянин находиться під суверенітетом держави, яка може вимагати від нього виконання обов¢язків навіть у тому випадку, коли він перебуває за межами держави. З свого боку держава гарантує своїм громадянам захист на своєї території, захист їхніх прав та інтересів, коли громадяни перебувають за її межами. Таким чином, інститут громадянства має дуже важливе значення не тільки у суспільно-політичному житті, але й в соціальному аспекті існування кожної окремої людини. Зокрема, стан громадянства визначає обсяг правоздатності людини у сфері відносин владарювання.

Таким чином, громадянство є одним з принципів інституціоналізації принципів взаємовідносин держави та особи.

 

1. Поняття громадянства та його принципи

 

Інститут громадянства в історії людської цивілізації з¢явився з виникненням перших держав, ще в період рабовласницької доби існування людства. Його метою було визначити належність людини тому чи іншому місту, державі, та встановити певний обсяг правоздатності для цієї людини. Звісно, що античне право, зокрема Афінської держави, суворо обмежувало у правах чужинців: вони мали право оселитися у Афінах, займатися ремеслами або торгівлею, але не мали жодних громадсько-політичних прав; були обмежені в набутті права власності; діти, народжені в змішаному шлюбі (між іноземцем, тобто, не-громадянином Афін, та громадянином) також були обмежені в правах.

Більш жорсткі правила існували в Римській державі. Громадянин Рима мав повну правоздатність, яка включала в себе чотири компоненти: право вступати в шлюб, який супроводжувався особливими юридичними наслідками; право здійснення майнових операцій і мати майнові права, визнані тодішнім римським правом; право голосу на народних зборах; право виступати кандидатом на магістратські посади. Громадяни латинських держав, що знаходилися у союзі з Римською, мали обмеження своїх прав, перебуваючи на території Риму, - вони користувалися тільки правом шлюбу та правом на майнові операції. Нарешті, іноземці, які не належали ані до латинського громадянства, ані до римського, не мали жодних громадських прав, тобто, були безправними.

З розвитком часу рабовласницький лад змінився феодальним, коли інститут громадянства в більшості був заміщений інститутом підданства, тобто, васальної залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха.

Нині, в конституційному суспільстві інститут громадянства, який прийшов на зміну підданству, став одним з проявів принципу рівноправ’я всіх членів суспільної громади. Сучасне поняття громадянства історично пов¢язане з Великою Французькою Буржуазною революцією. Політико-правова концепція „вільного громадянин” прислужилася обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних, економічних та соціальних відносин. В наші дні термінологічна категорія підданства ще існує в деяких країнах з монархічними формами правління, але за своїм юридичним значенням вона практично нічим не відрізняється від поняття „громадянство” і, по суті, лише фіксує відповідну форму державного правління.

Найбільшого поширення у зарубіжній юриспруденції набуло визначення поняття „громадянства” як особливого правового зв¢язку між особою та державою, що породжує для них взаємні права і обов¢язки” [1]. В межах конституційної теорії і практики розрізняються дві сторони громадянства – державно-правова та міжнародно-правова. В тому, що входить до сфери міжнародно-правових відносин, зазвичай вживається термін „державна належність”. Він означає, що між особою та державою існує юридичний зв¢язок особливого характеру, але при цьому особа може й не бути громадянином цієї держави. Особа, зв¢язана державною належністю, політично підвладна відповідній державі і має право на міжнародно-правовий захист з боку цієї держави. Але якщо ця особа не є громадянином, держава не зобов¢язана гарантувати їх права і свободи в повному обсязі.

Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні рівні такої належності, віднесені до різних категорій населення. Зокрема, це характерно для Великобританії щодо населення з її нинішніх та колишніх залежних територій, яке з тих чи інших причин зберегло відповідний правовий зв¢язок. Разом з тим держава не створює додаткових прав та обов¢язків для повноправних громадян, - в цьому зміст понять громадянства та державної належності співпадає.

Слід зауважити, що в окремих мовах поняття громадянства позначено двома термінами, один з яких вказує на належність особи даній державі, а інший – на положення цієї особи, так би мовити, со-правителя в державі. В німецькій це, відповідно, слова „Staatsangehorigkeit” (буквально – „державна належність”) и „Burgerschaft” (буквально – „громадянство”), в іспанській, відповідно, слова „nacionalidad” (буквально – „належність до нації”) та „ciudadania” (власне „громадянство”), в сербській – „државланство” та „граhанство”. До речі, ще один приклад: в конституції Сполучених Штатів Мексики стаття 30 встановлює порядок набуття „мексиканської національності”, а у статті 34 говориться, що „громадянами Республіки є чоловіки та жінки, які, будучи мексиканцями, крім того, відповідають таким умовам:

1) досягли вісімнадцятирічного віку;

2) ведуть гідний спосіб життя”[4].

Таким чином, можна дістатися висновку, що поняття „мексиканець” означає насамперед належність не до етносу, а до держави, але ж не всі „мексиканці” є „громадянами”; втрата „національності” тягне за собою втрату „громадянства”, але не навпаки – можливо втратити „громадянство” і залишитися „мексиканцем”. У згаданій вже в цьому аспекті Великій Британії поряд з британцями відповідну „національність” мають громадяни й інших країн Співдружності, а „громадянством” – тільки громадяни Об¢єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Об¢єм прав у цих двох категорій осіб дещо різний.

Громадянство являє собою одночасно і основу правового статусу людини в державі, і об¢єктом одного з найважливіших його прав: саме володіння громадянством надає людині можливість реалізовувати свої різноманітні права і свободи, в тому числі й участь в управлінні державою, і водночас тягне виконання в повній мірі обов¢язків стосовно держави, включаючи її захист. Громадянство привносить ясність та визначеність у статус людини.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали