ЗМІСТ
ВСТУП
1. Сутність і види зайнятості
2. Безробіття, її типи і форми
2.1 Проблемі і передумови безробіття
3. Шляхи подолання безробіття в Україні
3.1 Методи боротьби з безробіттям
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття.
Довгі роки в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування безробіття, вона була притаманна лише капіталістичному суспільству, будучи одним з основних аргументів ідеологічної війни. Однак останнім часом з початком трансформації економічної системи безробіття прийшло і в нашу країну, набираючи поступово великих масштабів. Тому зниження безробіття стало однієї з головних проблем, з яким стикнулось суспільство. Як уникнути безробіття? Як пом’якшити її удари? Від вирішення цих питань залежать соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна стійкість людини, можливість його соціального просування, задоволеності, процвітання, щастя.
У роботі висвітлені питання, зв’язані з поняттям і змістом таких категорій як зайнятості і безробіття, проведений аналіз стану безробіття в Україні, а також розглянуті шляху підвищення зайнятості і скорочення безробіття з урахуванням світового досвіду в сьогоденні і майбутньому. При цьому використовувалася різна література. Основними джерелами є підручники: з економічних теорій, коментар до законодавства про працю, де приведена класифікація основних видів зайнятості і надане нормативне визначення безробіття, також періодична преса, і статистичні дані з довідкової літератури.
1. Сутність і види зайнятості
Відповідно до законодавства України зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, зв’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, як правило, що приносить доход. З погляду економічних позицій суспільства зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу чи продукту. Як економічна категорія зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника (окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями.
До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців тобто суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Під зайнятістю розуміється робота яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах, служба в армії, зайнятість у домашнім господарстві, виховання дітей, відхід за хвора і старими, участь у роботі громадських організацій (не по найму) і ін.
Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян.
У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.
При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:
- створюється достатня кількість робочих місць;
- забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації;
Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці, за професіями, спеціальностям і т.д. Структурні види зайнятості виділяють по наступним ознаках:
1. По характері діяльності:
· робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій;
· служба в армії;
· індивідуальна трудова діяльність;
· особисте підсобне господарство і т.д.
2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару:
· робітники;
· інженерно-технічні працівники і службовці;
· управлінський персонал;
· підприємці;
· селяни.
3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі трудових ресурсів.
4. По територіальній ознаці:
· по регіонах;
· по областях;
· економічним районам і т.д.
5. За рівнем урбанізації.
6. За професійно – кваліфікаційним рівнями:
· рівень утворення;
· стаж роботи;
· ступінь механізації праці і т.д.
7. За віковою ознакою.
· неповнолітні
· повнолітні
8. За формами організації праці:
· співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними і колективними формами організації праці.
9. За видах власності:
· приватний сектор
· комунальний
· держаний сектор
Форми зайнятості являють собою організаційно – правові способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організується за допомогою різноманітних організаційно – правових форм, що розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня: чи регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на підприємствах чи вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості класифікуються з урахуванням наступних ознак:
1) Форми організації робочого часу:
§ повна (робота на умовах повного робочого дня);
§ неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);
§ робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть працювати на виробництві).
2) Значимості для робітника:
§ первинна;
§ вторинна.
3) Стабільності:
§ постійна (з відносно стабільним місцем роботи);
§ тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).
4) Форм правового регулювання використання робочої сили:
§ основна (реалізується трудовим законодавством);
§ спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні, наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).
В умовах ринкових відносин зростання зайнятості має об’єктивно існуюча економічна межа. Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість у відповідності зі стандартами Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ), розглядається не як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих місцях (посадах). 2. Безробіття, її типи і форми
Завантажити реферат