Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Інтуїція становить ядро усякого справді творчого мис­лення, яке визначається як «мислення, стимульоване за­вданням, розв'язання якого не може бути безпосередньо отримане шляхом логічного висновку з існуючих засновків, а передбачає утворення нових способів діяння або своєрід­не використання вже існуючих способів, що призводить до виникнення нових знань». І хоча, як зазначає Я. О. Пономарьов інтуїція не тотожна творчості (вона лише її момент, хоча і найважливіший), інтуїцію, як і творчість у цілому, не можна звести до діяльності, що здійснюється алгоритмічно. Там, де є такий алгоритм, зауважує Пономарьов, там творчості немає. Кульмінаційний акт творчості харак­теризується саме відсутністю такого алгоритму.#

Безпосередність, очевидність результатів інтуїції, безпе­речно, зближує наукову творчість з художньою. В науко­вому мисленні, згідно з Ейнштейном, завжди присутній еле­мент поезії. Справжня наука і справжня музика вимагають однорідного мислительного процесу. І справді, подібно до того, як наукове дослідження нових фактів вимагає актив­ного проникнення вченого «всередину» цих фактів, так і всякий художній твір, вводячи читача (глядача та ін.) в ситуацію свого змісту, вимагає активного засвоєння цього змісту.

Недаремно багато видатних учених підкреслювали вели­ке значення для визначення істинності тієї чи іншої науко­вої теорії не тільки логічних, але й естетичних критеріїв (критерію «внутрішньої, досконалості» в Ейнштейна або «математичної витонченості» в А. Пуанкаре).

Естетичним критеріям належить особлива роль при ви­значенні напряму свободного вибору вихідних принципів нової теорії з певного числа формально можливих. «У Ейнштейна,— пише Б. Г. Кузнецов,— математична ви­тонченість набуває онтологічного смислу, витонченість тео­рії відображає її близькість до дійсного світу . При виборі наукової теорії з числа багатьох теорій, що відповідають спостереженням (спостереження, згідно з Ейнштейном, не визначають теорію однозначним способом), свідомість діє активно і виходить з критеріїв внутрішньої досконалості, зокрема — з максимальної витонченості теорії, з мінімаль­ної кількості її незалежних засновків» .#

За свідченням Д. Даніна, англійський фізик П. Дірак висловив думку, що красу фізичної теорії слід визнати од­ним з критеріїв її істинності. Той же Дірак говорив, що основні ідеї класичної механіки і закони, що керують засто­

#.Пономарев Я.А. Психология творческого мышления .М.,1960

#Кузнецов БГ. Эйнштейн .М.,1963 С.118.119

суванням цих ідей, утворюють просту і витончену схему. Здавалося б, ця схема не може бути поліпшена без втрати всіх її привабливих властивостей. Проте виявилося мож­ливим ввести нову схему, названу квантовою механікою, яка більш придатна для опису явищ атомного масштабу і певною мірою більш витончена і задовільна, ніж класична схема.

Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції. Говорячи про логіко-дискурсивне та інтуїтивне осягнення реального світу, вказуючи при цьому на їх глибоку відмін­ність, багато авторів виявляють тенденцію до їх абсолют­ного протиставлення. На нашу думку, таке протиставлення має рацію лише як протиставлення двох різних способів отримання знання про внутрішню структуру досліджуваних об'єктів. «За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять» —у цьому висловлюванні Л. Пуанкаре вдало (хоч і не зовсім точно) вказано межу між логікою та інтуїцією.

Інтуїція дає початкове знання про об'єкт («винаходить»), логіка ж розгортає з цього початкового знання низ­ки висновків, роблячи явним те, що неявно, приховано вже містилося в цьому початковому знанні («доводить»). Не­точність Пункаре полягає в дещо спрощеному розумінні ним «доведення» як нетворчого акту. Насправді ж логіка «винаходить» не в меншій мірі, ніж інтуїція. Прикладом цього може слугувати майже увесь зміст математичного знання або відкриття більшості елементарних часток.

Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям по­лягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друге- самі ці сфери буття, створю­ючи фундамент для логічних відкриттів. До речі, інтуїція також і «доводить», тільки доведенням інтуїтивних поло­жень слугує не логічне міркування, а очевидність.

Протилежність між логікою та інтуїцією, що особливо рельєфно виявляється при зустрічі пізнання з новою сфе­рою буття, серед дослідників проблеми інтуїції, як уже зазначалося, фіксувалась як абсолютна протилежність. В основі такої абсолютизації лежала неможливість зведення інтуїції до логіки. Численні спроби такого зведення незмінно закінчувалися невдачею.

Подібно до того, як анатомічний розтин живого організ­му, вбиваючи його, не може виявити сутність життя (хоча і дає певну важливу інформацію про деякі моменти жит­тєвого процесу), так і логічний аналіз інтуїції здатний да­ти нам лише статичну сукупність елементів, єдність яких і складає інтуїцію. Однак сама ця єдність (інтуїція) за умов логічного «розвитку» не може бути відтворена у формі «живого», «цілісного» процесу. Оскільки звичайно факт не-зводимості інтуїції до логіки осмислюється з позиції, що ототожнює мислення взагалі з дискурсивним (логічним) рівнем мислення, інтуїція ніби виноситься за межі мислен­ня і абсолютно протиставляється йому. У зв'язку з цим деякі мислителі зробили висновок про непізнаваність ін­туїції.

Логіка та інтуїція являють собою лише різні моменти людського мислення. Логіка без інтуїції прирікає мислен­ня на беззмістовність, призводить до обезсмислювання науки, оскільки з неї вилучаються інтуїтивно пізнавані «не­обумовлені» вихідні принципи. Інтуїція ж без логіки пере­творює мислення на «відображення безпосередньо даного». Таке мислення виявляється нездатним для ідеальної пере­будови наявного з метою його практичного перетворення, тобто робить неможливою практику як специфічно люд­ський спосіб буття у світі. І в тому, і в іншому випадку мислення руйнується, втрачаючи свої специфічно людські риси.

Інтуїція і логіка виступають не просто як елементи люд­ського мислення, а як взаємопроникаючі його моменти. Тому неправильно було б різко розмежовувати до­свідне пізнання як сферу панування інтуїції і теоретичне пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання інтуїції чи логіки у вказаних сферах.

У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг елементів доведення (інтуїтивним є і перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті не­достатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві відомо, що мало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна су­купність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусил­ля, щоб ці ланки (кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їх головах в єдиний, цілісний ланцюг — вис­новок.

Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності отри­мується інтуїтивно. Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка набула нині глобального значення, далеко вийшовши за межі суто навчальних питань. У філософсько­му плані ця проблема нині інтенсивно опрацьовується пред­ставниками герменевтики, в нашій же філософській літе­ратурі вона тільки-но починає розроблятися. До недавнього часу не тільки дослідженню, але й самій постановці про­блеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого інакомислення, утвердження «класової непримирен­ності» до будь-яких проявів «непролетарської» ідеології.