Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Німецька класична філософія. Основні етапи

Реферати / Філософія / Німецька класична філософія. Основні етапи

4.3. Філософія свободи і філософія дії.

Те, що Я стало основою філософії Фіхте, мало ще одну причину. Вона полягає в тому, що його філософія виникла з морального ставлення до світу, яка була започаткована ще Кантом. На першому плані його мислення були не теоретичні, а практичні питання. Його цікавив реальний світ не сам по собі, а як поле діяльності. Основою буття для Фіхте були не речі, а Я, яке здійснює вчинки.

Для цього філософа, який дивився на світ із позиції етики, справою особливої уваги була свобода. Її існування не потребувало для нього жодних доказів, а навпаки, вона сама була доказом на користь ідеалізму. Фіхте твердив: якщо з логічної точки зору реалізм та ідеалізм могли би врешті-решт здаватись однаково прийнятними, то свобода вирішує на користь саме ідеалізму. Хто не прагне до свободи, хто почуває себе пасивною істотою, той як філософ буде реалістом. Але хто відчуває себе вільним, для того Я не може бути залежним від матеріальних речей, а тому він може бути лише ідеалістом. Власне таким філософом і був Фіхте.

Етична позиція Фіхте виявлялась ще й іншим способом. Маючи завжди на думці дії та їх результати, він уявляв собі, що всюди, де існує дійсність, перед цим мала бути дія, що її створила. Отже, першою формою буття був не реальний світ, а дія, витвором якої і є цей світ. Це була напевне найбільш парадоксальна доктрина Фіхте, найбільше віддалена від звичайного способу мислення: адже в повсякденному мисленні діяльність передбачає субстанцію, тобто повсякденне мислення здатне зрозуміти діяльність тільки як таку, що здійснюється субстанцією. Фіхте відкинув цей спосіб мислення: субстанція є плодом діяльності, отже діяльність первинніша від субстанції. Таким чином, не субстанція, а діяльність є первинною, метафізич­ною основою світу, а завданням філософії є пошук не первісних фактів, а первісних актів. Фіхте був першим філософом, який прийшов до цієї акти­вістської концепції світу.

4.4. Філософія ідеалу

Оскільки субстанція передбачає дію, що її створила, то, у свою чергу, дія передбачає ціль та ідеал, який керує цією дією. Тому первинну основу світу Фіхте вбачав у його ідеальній цілі. Реальний світ виник як результат прагнення до ідеалу, тому чинником, що визначає природу світу, є ідеал, тобто не те, що існує, а те, що повинно існувати. Не ідеали виникають з дійсності, а дійсність з ідеалу. Дійсність можна зрозуміти тільки пізнавши ідеал, з якого вона виникла; тільки завдяки ідеалу можна зрозуміти, чому дійсність є саме такою, а не іншою. Завдяки цьому зрозуміло, чому філософія Фіхте не могла мати емпіричного характеру: пізнати ідеал із досвіду неможливо. Умовою істинної філософії була, за Фіхте, байдужість до емпіричного світу: філософ повинен порвати з повсяк­денним, реалістичним способом мислення і почати мислити в іншій площині, тобто починати від ідеалу і через нього пізнавати реальні відношення.

Все вело до того, щоб метафізичною основою визнати Я. Діючий елемент світу ми знаємо безпосередньо — це наше Я. Отже, воно є первинним елементом, абсолютним і творчим початком буття. Тут Фіхте пішов услід за Кантом, але просунувся значно далі. Згідно Канта, Я є причиною єдності предметів, тоді як, згідно Фіхте, Я само творить предмети. За Кантом, Я витворює тільки форму предметів, згідно Фіхте — також і їх зміст. За Кантом, витвором Я є явища, згідно Фіхте — самі речі. Фіхте вважав, що Я не тільки — як це звичайно вважається — пізнає щось, що вже існує без нього, а творить, покладає дійсність.

Парадоксальність цієї точки зору дещо зменшиться, якщо звернути увагу на те, що для ідеаліста Фіхте дійсність складається не із "речей у собі" (адже, згідно Фіхте, таких просто немає) , а з речей уявлених, тобто для нього дійсність мала ту ж саму природу, що й мислення та Я. Речі здаються незалежними від Я, але це лише ілюзія (яку почав розвіювати ще Кант). Власні витвори Я відриваються від нього і протиставляються йому як об'єкт суб'єкту. Протиставлення суб'єкту й об'єкту є першим актом Я. Суб'єкт та об'єкт мають спільне походження: об'єкт, так само як і суб'єкт, походить із Я.

Але протиставлення об'єкту та суб'єкту є неминучим, бо неможливо зрозуміти суб'єкт без об'єкту, так само як об'єкт без суб'єкту. Наслідком цієї двоїстості є ілюзія, що світ є двоїстим, що буття та мислення мають різну природу. Саме мислення не здатне перебороти цю ілюзію — це робить воля, акти якої дозволяють нам усвідомити первинність Я.

Увесь різнорідний зміст, який проходить перед свідомістю, є витвором Я. Для Канта "речі в собі", незалежні від свідомості Я, були непізнаваними, для Фіхте вони взагалі не існували. Він був переконаний у тому, що усунув це оманливе поняття. Але насправді він зберіг його, тільки у зміненому вигляді: в його системі Я перейняло усі властивості й функції кантівських "речей у собі". Я—це фіхтеанська "річ у собі". Метафізика, яку було усунуто зі сфери предметів, повернулась з іншого боку — з боку суб'єкту. Докантівська метафізика космосу перетворилась у метафізику Я.

4.5. Практична філософія

Дія вільного Я, що складала основу теоретичної філософії Фіхте, тим більше повинна була утворювати основу його практичної філософії. Стати вільною — це моральний імператив людини. Для Канта свобода була умовою здійснення морального закону, для Фіхте вона була ще й змістом цього закону.

Всупереч Канту, навіть всупереч усім тодішнім етикам, для Фіхте будь-яка дія була доброю. Дія є доброю, бо це дія. Поганою є не та чи інша дія, а відсутність дії, нездатність до діяльності, пасивність. Ця теза втрачає свою парадоксальність, якщо взяти до уваги, що не все, що звичайно називається дією, було нею і в розумінні Фіхте: для нього ознакою "дії" була її свобода. Діяльність, детермінована обставинами та зовнішніми спонуками, є пасивною та залежною, позбавленою свободи. Така діяльність не була для Фіхте справою Я і не була дією. Тільки коли Я само приймає рішення, щоб сповнити своє призначення, тоді і тільки тоді воно здійснює дію.

Фіхте прагнув бути філософом свободи та активності у всіх сферах проповідував, відтак, їх метафізичне значення та моральну цінність. Вони також підставою його історіософії. Історію людства він розглядав як поступову реалізацію свободи.

Свою практичну філософію Фіхте доповнив конкретною політичною програмою "замкненої держави", яка повинна була стати "зразком майбутньої політики". Ця програма вийшла досить несподіваною, бо абстрактний ідеаліст яким був Фіхте, заснував її виключно на економічних міркуваннях. Філософ у своїй програмі всю владу віддав державі; цей проповідник дії свободи хотів зробити людське життя пасивним і регламентованим у найменших дрібницях. Він виходив із припущення, що найважливіша річ — і забезпечення людям власності та праці, а це може зробити тільки держава тільки вона може регулювати промисловість та торгівлю й утримувати в ні рівновагу. Але для цього держава повинна бути замкненою: будь-які відносні із закордоном унеможливлювали б регулювання життя і могли б зруйнувати в ньому рівновагу, тому такі відносини повинні бути скасовані. Закрита відрізана від решти світу держава має ще й інші доброчинні переваги. Що правда, життя в такій державі втрачає частку своєї приємності, зате захищає від чужих впливів, зміцнює характер народу та забезпечує йому хороше майбутнє. Не тільки завдяки своїм абстрактним моральним гаслам, що кожна дія є доброю, але й завдяки цій конкретній політичній програмі Фіхте став взірцем для своїх співвітчизників: його програму взяв на озброєння націонал-соціалізм — відомо, з яким наслідком.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали