Доходи державного бюджету України

За період, що аналізується, темпи зростання податків були вищими, ніж темпи підвищення заробітної плати.

Податки з населення є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. У зв'язку з цим співвідношення податків, сплачуваних фізичними особами, і витрат бюджету на соціальні цілі характеризує фінансове забезпечення соціальних заходів у державі.

Важливими є показники взаємовідносин господарських структур з бюджетом в частині одержуваного прибутку і сплачуваних податків (табл. 8). Дані 8 свідчать, що в 1995 р. тільки 28,6 % прибутку, створюваного в галузях економіки України, вилучалося в формі податків до бюджету. Разом з тим витрати бюджету на розвиток економіки постійно зростають. Так, у 1995 р. при зростанні прибутку порівняно з 1994 р. у 33 рази платежі з прибутку в бюджет збільшилися в 3,4, а асигнування з бюджету на розвиток економіки — в 2,2 раз.

У бюджеті немає інших джерел фінансування витрат, крім податків. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функцію регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Податки треба намагатися будувати таким чином, щоб вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок (що враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на підтримку здоров'я, тощо) і технічно досконалі податки на товари і послуги (що також, у кінцевому рахунку, сплачуються громадянами, але частина яких збирається - як у випадку з податком на додану вартість - поступово, на окремих етапах виробництва й реалізації товарів), а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у США 9, у Німеччині - 5, у Франції - 5, у Швеції - 4 відсотки від загальної суми податків (що включає обов'язкові відрахування на соціальне страхування і забезпечення).

Буде доцільно зберегти чинний порядок обкладання податками, які становлять основу податкової системи України, — ПДВ та податок на прибуток підприємств. Протягом найближчих років має залишитися незмінною й орієнтація на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.

Податки треба намагатися будувати таким чином, щоб вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок (що враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на підтримку здоров'я, тощо) і технічно досконалі податки на товари і послуги (що також, у кінцевому рахунку, сплачуються громадянами, але частина яких збирається - як у випадку з податком на додану вартість - поступово, на окремих етапах виробництва й реалізації товарів), а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у США 9, у Німеччині - 5, у Франції - 5, у Швеції - 4 відсотки від загальної суми податків (що включає обов'язкові відрахування на соціальне страхування і забезпечення).

Проаналізувавши практику побудови податкових систем у ряді країн Західної Європи і ознайомившись з науковими розробками з цієї проблеми, головні принципи податкової системи можна сформулювати так:

- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

- умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

Деякі зміни, що на мою думку і думку інших, покращили б сучасну податкову систему:

1) зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів у ВВП. Характерно, що в різних варіантах концепції ця частка змінювалася від 40% до 30% від ВВП [2], що свідчить про її довільне визначення.

2) скорочення (з 35 до 23) загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

3) розширення кола платників податків шляхом скасування значної кількості податкових пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України є особливо болючою. Однак варто уникати спрощеного підходу до її розв'язання.

Тепер розглянемо зміни щодо окремих податків та зборів.

Оподаткування доходів фізичних осіб. Підгрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п'яти (10, 15, 20, 30 і 40%). Це сприятиме "зниженню рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами" та "розширенню бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися".

Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку розміру доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, не викликає заперечень. А зміна ставок податку, є недоцільною. По-перше, ці ставки існують уже тривалий час, і платники до них адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, — високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку, а це просто "божевілля". Проте, зважаючи на рівень податкової культури, правосвідомості наших громадян, масштаби тіньової економіки, необхідно визнати, що цей захід також не принесе бажаних результатів.

За офіційними даними близько 47% об'єму новоствореної вартості на приватних підприємствах враховуються статистикою і оподатковуються, так що доля тіньової економіки в даній сфері може бути оцінена на рівні 113% "офіційного" показника новоствореної вартості. А на державних - 54% "офіційного" об'єму новоствореної вартості. Якщо ж взяти до уваги фізичних осіб, громадян, то при проведені опитування 70% з опитаних громадян мали неофіційну роботу. Отриманий у результаті доход в цілому, складав більш ніж 50% сукупного доходу опитаних. [17] Тому це природно, чим більше забирати у людини її власне і залишати, відповідно менше, тим інтенсивніше вона буде намагатися приховати свої доходи.