Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини - Курсова робота

• юридичне надання права кожній з валют країн — учас­ниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної ва­люти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з пере­творенням останньої в головний резервний актив міжнарод­ної валютної системи);

• взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широ­ких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотри­мання ними погоджених валютних курсів.

Створення Кінгстонської валютної системи поки що не завершено. Однак уже сьогодні очевидним є той факт, що під прикриттям СДР продовжує зберігати своє провідне станови­ще в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних роз­рахунків, також відповідає перспективним економічним інте­ресам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента до­лара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризи­кують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність у порівнянні з національними валютами провідних країн світу, насамперед — доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіційних світових валют­них резервів, а частка СДР — лише 2,4%.

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує пов­ністю валютну стабілізацію у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валют­ним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжува­ти доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведен­ня докорінної реформи світової валютної системи. Насампе­ред йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так із іншими країнами світу.

Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція переходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валютно-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.

Світові валютно-фінансові ринки

1. Девізні ринки

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валют­них відносин є світовий валютний ринок.

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відно­син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;

2) інституціональний механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечу­ють функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіж­них документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго­вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по­купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано­вами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

• державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

• юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

• комерційні банківські установи, які забезпечують ва­лютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;

• валютні біржі та валютні відділи товарних та фон­дових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціо­нальні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ю­терну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють пе­реказ платежів від імпортера до експортера, а сучасні елект­ронні і телекомунікаційні можливості дають змогу перека­зувати гроші у будь-яку точку планети за лічені хвилини.

Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні ва­лютні ринки:

• Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);

• Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);

• Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Захід­ної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із сек­торів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблен­ня інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори послужили об'єктив­ною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і роз­витку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв'язків цієї групи країн.

Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється на­ціональному законодавству, майже не оподатковується. Євро-валюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розвивається переважно як ринок євродо­ларів. Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і при­ватними особами різних країн у європейських банках і ви­користовуються останніми для кредитних операцій. Дода­ток "ЄВРО-" засвідчує вихід національної валюти з-під кон­тролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента* цієї валюти — Сполу­чених Штатів Америки. Відповідно до додатка "ЄВРО-" на­зивають суми в японських єнах — євроєнами, в німецьких марках — евромарками та ін.