Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини - Курсова робота

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іно­земні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відрізняєть­ся високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які знаходяться в найбільших фінансових цен­трах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобіль­ності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжна­родний валютний ринок, важливу складову сучасної між­народної валютної системи.

Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є більш ви­сока його прибутковість у порівнянні з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розши­рювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Спів­товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ)*, яке було створено в 1973 р. 239 бан­ками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Євро­пи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри роз­рахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені між­народні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У біль­шості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в між­народні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти в свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).

У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 україн­ськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків ста­новив 250 тис. дол. США.

2. Міжнародні фінансові ринки

Міжнародні фінансові ресурси поділяють на офіційні і приватні, які формують борги, і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а та­кож прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інве­стицій, вкладених в акціонерний капітал.

Основним функціональним простором зовнішніх позич­кових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових ка­піталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні по відношенню до даної країни юридичні і фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів сьогодні являє собою глобальну систему акумулювання вільних фінан­сових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конку­ренції. Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислове розвинуті країни і їх агенти. Саме вони і е головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів.

Значним і динамічним сегментом світового фінансового ринку виступає ринок синдикованих позик, принципом діяль­ності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів. Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансування вели­ких проектів у розвинутих країнах. І сьогодні ці країни про­довжують залишатися основними одержувачами таких позик. Так, якщо в 1992 р. розвинуті країни одержали 165,2 млрд. дол. США (74,6%), то в 1997 р. — 448, 1 млрд. дол. (84,5%).

Найбільшим одержувачем продовжують залишатися США. Так, у 1996 р. Сполучені Штати Америки одержали 56,2% від загального обсягу наданих позик, у 1997 р. — 62,3% (Англія — відповідно 11,2 і 10,1%). Серед найбіль­ших кредиторів можна назвати банки Бенілюксу, Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії і Японії.

Синдиковані позики останніми роками отримали поши­рення й у відносинах з країнами Центральної і Східної Євро­пи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між по­зикодавцями і посилюють позиції останніх у відносинах з позичальниками.

Досить активно розширюються ринки міжнародних середньо- і довгострокових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезиден­тами та ін.

Міжнародні бонди, або облігації, поділяють на іноземні та євробонди.

Іноземні бонди продаються за межами країни-позичаль­ника, в національному фінансовому центрі і у валюті країни-позикодавця.

На ринку євробондів випускаються і продаються облі­гаційні зобов'язання, які виражені в євровалютах. До його складу входять євроемісія і вторинний ринок.

Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на ко­ристь позичальника синдикатом банків із різних країн і розмішуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу пе­реважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу становлять бонди з плаваю­чою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р.

Останніми роками набули поширення бонди, конвертовані в акції або з правом обміну на акції як титули власності у формі національного капіталу. Значно зросла частка євро­бондів в ЕКЮ та ЄВРО. Серед позичальників на ринку об­лігацій зростає кількість приватних корпорацій і банків, а також регіональних організацій, у тому числі ЄС. У цілому євроемісії перевищують сьогодні емісії іноземних облігацій в 3—4 рази.

Крім того, країни, які розвиваються, мають значний обсяг короткострокових зобов'язань у вигляді комерційних паперів, депозитних сертифікатів, револьверних, експортних кредитів й інших короткострокових зобов'язань.

Отже, в сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавно­го обміну товарів, послуг та капіталів відбувається інтенсив­ний процес глобалізації фінансових ринків.

Сучасні міжнародні кредитні відносини

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних роз­рахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посили­лась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умо­вах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5% машин­но-технічних товарів, то на початку 60-х — 50, а на початку 90-х років — 75% експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом ре­алізації продуктів на світовому ринку, однією із найпошире­ніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик.

Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмо­вим кредитом або кредитом постачальним, де позикова опе­рація поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позико­вого капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому ко­мерційний кредит, який є найбільш "зв'язаною" формою кре­диту, все ще досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок обмеження фінансових можливос­тей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призна­чаються в основному для модернізації та реконструкції ви­робництва, оновлення його технологічної структури.