Шпора по екології

1. Об”єктивні умови розвитку еколого-правових норм

Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм — реально існуючі природні і соціальні умови виникнення і становлення за­гальнообов'язкових правил в галузі викорис­тання природних ресурсів, збереження (охо­рони) природного довкілля та захисту люди­ни від несприятливого навколишнього природного середовища.

Життєво необхідні екологічні потреби : Матеріальні, Біологічні (фізіологічні), Духовні(естетичні)

Форми задоволення екологічних потреб - Використання природних ресурсів; Збереження (охорона) природного довкілля та його компоненті; Захист (охорона) людини від несприятливого (небезпечного) стану природ­ного довкілля.

Способи задоволення (забезпечення) екологічних інтересів – Регулятивні; Забезпечувальні (дозволи, обмеження, заборони, регламенти, державно - правові екологічні норми)

2. Поняття управління в галузі екології

Управління в галузі екології — урегульовані правовими нор­мами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, гро­мадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефек­тивного використання природних ресурсів, охорони на­вколишнього природного середовища, екологічної безпе­ки юридичними і фізичними особами, дотримання еко­логічного законодавства, попередження екологічних пра­вопорушень та захист екологічних прав громадян

Ознаки управління в галузі екології

1) Різновид соціального управління що регламентується правовими нормами

2) Система правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо управлін­ня в галузі екології, визна­чає його мету і завдання, функції в цій сфері, повно­важення і функції суб'єк­тів управління, права і обов'язки фізичних і юридич­них осіб та порядок їх взає­мовідносин

3) В основу управління в галузі екології покладено цілеспрямовану діяльність органів держави, місцево­го самоврядування та гро­мадських об'єднань (суб'єктів управління)

4) Діяльність суб'єктів управління спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навко­лишнього природного се­редовища, екологічної без­пеки

5) Функції суб'єктів управ­ління передбачають орга­нізацію, погодження, ко­ординацію і контроль за ді­яльністю інших суб'єктів управлінських правовідно­син.

6) Державно-правове за­безпечення дотримання вимог екологічного зако­нодавства, попередження і 'упередження екологічних правопорушень та заходів щодо захисту екологічних прав громадян

3. правовий режим заповідників і заказників

З А К О Н У К Р А Ї Н И “Про природно-заповідний фонд України” - Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають

під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. На його тер-її забороняється будь-яка господарська діяльність.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

4. Механізм формування екологічного права

Механізм формування екологічного права — сукупність історичних, соціальних, екологічних, правових та інших пе­редумов і факторів, спрямованих на виникнення, станов­лення і розвиток екологічного права

Екологічні інтереси людей - Регулювання використання природних ресурсів - Забезпечення охорони об'єктів і комплексів навколишнього природного середовища - Забезпечення охорони життя і здоров'я громадян від небезпечного довкілля

Форми взаємодії людини і навколишнього природного середовища –Економічна, Еколого-біологічна, Еколого- соціальна

Розвиток екологічних відносин – Природноресурсових, Природо- та середовищеохоронних відносин, Антропоохо- ронних відносин.

Трансформація соціальних регуляторів – звичай, мораль, право, ідеологія, психологія, свідомість, культура, освіта, наука.