Туркменістан

Казахи й узбеки проживають по периферії країни на кордонах з Казахстаном і Узбекистаном. Казахи - Північ Балканського велаята (колишня Красноводська область), узбеки - Дашогузський велаят (північ і схід), Лепабський велаят (схід по кордону з Узбекистаном).

Існують вірменські, азербайджанські і перські громади, що проживають переважно в містах. Відносно великі громади белуджей проживають у сільській місцевості (Марийський велаят, колишня Марийська область).

Також існують нечисленні громади німців, татар, молоканин. На початку - середині 90-х років з'явилися компактні громади біженців з Таджикистану (схід Туркменістану) і Афганістану (південь і схід Туркменістану).

Практично все титульне населення Туркменістану старше 25-літнього віку (різні показники для жінок і чоловіків: 70-75 відсотків і 95-99 відсотків відповідно) володіють російською мовою в достатньому ступені.

Національний склад населення Туркменістану, тис. чол.

Високі темпи розвитку промисловості обумовлюють ріст міст і міського населення. З часу перепису населення 1984 р. міське населення збільшилося до початку 1999 р. з 1477 тис. до 5847 тис. чоловік.

В даний час зберігається високий рівень природного приросту населення, що приведе до швидкого росту чисельності населення в наступні роки.

Велика частина природного приросту приходиться на частку сільського населення. За даними перепису 1999 року, число сільських жителів між двома переписами (1990—1999 р.) збільшилося тільки за рахунок природного приросту на 369,5 тис., а загальна чисельність населення держави за зазначений період збільшилася на 600,4 тис. чоловік.

Національний склад

Сучасний Туркменістан — багатонаціональна державу, де живуть понад 80 представників різних націй і народностей. Основне населення республіки — туркмени.

Чисельність туркменів зростає безупинно в результаті високого природного приросту, поступово збільшується їхня частка серед жителів держави. Якщо в 1989 р. питома вага туркменів у загальній чисельності населення складала 60,9%, то в 1999 р. цей показник зріс до 68,4%. Збільшується частка туркменів і в складі міського населення республіки. За даними перепису 1984 р., у містах проживало лише 1,6% усіх туркменів. За період між переписами 1984 і 1999 р. при загальному значному рості міського населення Туркменистану відсоток туркменів серед городян значно виріс і склав 26,3%, тобто збільшився в 17 разів Після 1984 р. збереглися високі темпи урбанізації республіки, аналіз етностатичних матеріалів показує, що відсоток туркменів, що проживають у міських селищах, до 1999 р. зріс до 32,3%.

Сільське населення Туркменістану в основному складається з туркменів, за винятком деяких районів Ташаузської і Чарджоуської областей, де поряд з туркменами проживають узбеки й казахи.

За межами республіки туркмени, розселені в Узбекистані (92 тис. чол. у 1999 р.), у Хорезмській, Бухарськії і Сурхан-Дарьїнській областях, Каракалпацькій, у Джилилкульскому районі Таджикистану (14 тис. чол.); у південних районах Росії (23 тис. чол.) — Астраханській області, Ставропольському краї. За кордоном великі групи туркменів живуть на північному заході Афганістану (320 тис. чоловік), у північних провінціях Ірану Горган і Мазендеран (430 тис. чол.), в Іраку (130 тис. чол.), на північному сході Туреччини (близько 100 тис. чол.), у провінції Латакія в Сірії (30 тис. чол.).

Туркмени, що проживають за рубежем, є національною меншістю і зберігають у способі життя й у соціальній структурі риси патріархально-феодального укладу.

В Туркменістані по чисельності друге місце серед національностей займають росіяни, живуть вони в містах і селищах міського типу. Число їх збільшилося з 1984 по 1999 р. більш ніж утроє (з 233 до 644 тис. чоловік). За даними перепису 1999 р., у республіці проживає близько 644 тис. росіян, або 12,6% від загальної чисельності населення Туркменістану) Частка росіян у населенні республіки за роки Радянської влади збільшилася більш ніж у 1,5 раза.

Третє місце по чисельності займають узбеки (234 тис. чол. у 1979 р., або 8,5% від загальної чисельності населення республіки), розселені головним чином на території Чарджоуської і Ташаузської областей, у Чаршангинському, Куня-Ургенчському, Іллялинському, Ташаузському, Калінінському, Тахтинському районах і в м. Ташаузі і Чарджоу.

Казахи (148,4 тис. чол.) живуть у Куня-Ургенчському, Калінінському, Тахтинському, Красноводському районах, а також на залізничних роз'їздах і станціях, у Репетеці, Уч-Аджи, Рав-нині й ін.

Татари (76,7 тис. чол.) — у містах Ашгабаді, Чарджоу, Мари, Ташаузі, Іолотапі, Керки і селищах міського типу.

Українці (66,5 тис. чол.) проживають винятково в містах і селищах. Перші російські й українські поселення з'явилися після добровільного входження Туркменістану до складу Росії. Деякі з них збереглися до наших днів, наприклад, селища Полтавка, Моргунівка біля м. Кушки.

Вірмени (51,2 тис. чол.) і азербайджанці (46 тис. чоловік) проживають в Ашгабаді, Мари, Красноводську, Небит-Дазі, Челексне, Банрам-Али і деяких селищ.

Белуджі (35,8 тис. чол.) розселені на території Туркмен-Калинського, Іолотанського, Кушкинського районів Марийської області, у радгоспі «Теджен», у колгоспі «Ленінізм» Тедженского району й ін.

З інших національностей республіки найбільш численні білоруси, народності Дагестану, каракалпаки, курди, мордва, башкири, корейці, євреї, німці, іранці, уйгури. Більшість з них (білоруси, башкири, євреї, уйгури, мордва) воліють жити в міських селищах.