Донбас (як і Чорнобиль, але Чорнобиль не ядерний, а соціальний) У Донбасі життєво необхідно розробити і здійснити програму поступової реструктуризації і часткового згортання відпрацьованої вугільної галузі, втілити в життя нову концепцію зайнятості населення.
Позитивні приклади таких програм вже є: уряд Маргарет Тетчер у Великобританії закрив майже всі вугільні шахти, що мали вікову історію, і зумів перепрофілювати структуру вугледобувних районів відповідно до територіально-виробничих норм кінця двадцятого століття. Але, по-перше, британська програма розроблялася і здійснювалася десятиріччями. А, по-друге, для успішної реалізації проекту перепідготовки шахтарів необхідна ще й державна програма сприяння міграціям населення всередині країни з економічних причин.
Донбас - надзвичайно густонаселений і "однопрофільний" регіон, у якому, як видно, не вдасться здійснити нове працевлаштування всіх бажаючих. Регіони Півдня через історичні причини є одними з найбільш багатонаціональних регіонів країни. При цьому за соціально-демографічним складом населення і загальною економічною сутністю Південний регіон близький до регіонів Сходу, проте специфіка профільних виробництв Півдня (суднобудівельних, судноремонтних, портових та інших) визначається його розташуванням на морському узбережжі.
Серед інших українських регіонів помітно виділяються Крим та регіони Заходу. Ці регіони відрізняються тим, що тривалий час не входили до складу України, а також чіткою самоідентифікацією населення стосовно жителів інших регіонів країни і власною, майже державною самосвідомістю; все-таки немало кримчан, наприклад, поки що припускають можливість незалежного від України існування регіону - інша річ, що такі погляди поділяє дедалі менша кількість жителів півострова.
Сепаратизм, який, на мою думку, буде однією із найгостріших хвороб наступного століття.
Регіон Крим - частина України, при цьому він населений представниками різних народів, причиною чого є його унікальна історія.
Крим - це єдиний український регіон, який одержав конституційне закріплення свого особливого статусу. Крим - автономна республіка, що має такі атрибути, як представницький орган (Верховна Рада) і уряд. Крим дійсно є і особливим, і дуже складним елементом політичної карти нашої країни. Причому складність Криму як явища відображено у самій структурі півострова. По-перше, Севастополь - тимчасова база російського Чорноморського флоту, місце поселення російських військових пенсіонерів, місто із цілком специфічною структурою зайнятості населення. По-друге, Південний берег - єдина в Україні справжня приморська курортна зона із специфічними господарськими механізмами, структурою зайнятості, потужними міграціями залежно від сезону. По-третє, Степова зона - переважно аграрна і україномовна, яка тяжіє до традиційного укладу, характерного для сільських районів Центру і Півдня.
Крим є пунктом, де сходиться більшість проблем етнічного і геополітичного характеру, з якими стикається наша країна.
Наступна з груп регіонів - це області Заходу. В останні десятиріччя саме Західна Україна стала колискою заново пробудженої до життя ідеї державності нашої країни, і це абсолютно закономірно.
Населення Західного регіону зберегло буквально в генах прагнення до незалежності України, незважаючи на те, що протягом багатьох сторіч воно перебувало у складі Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини відірваним від основної частини українського народу. З ним воно возз’єдналось тільки в середині нинішнього століття.
Західна Україна - це ті землі, які становили основу Галицько-Волинського князівства, пізніше тривалий час перебували у складі Польської держави, частково входили до складу Австро-Угорщини, і це істотним чином вплинуло на їхню культуру. Захід включає в себе прикордонні регіони, які традиційно відчувають зовнішній культурно-політичний вплив і значно пізніше увійшли до складу України ззовні
За винятком Волині, територія Західної України ніколи не перебувала у складі Російської імперії і традиційно була включена в європейські політичні зв’язки. Західні регіони повинні бути привабливими не тільки для зарубіжних туристів, але й, природно, для зарубіжних інвесторів.
І, нарешті, місто Київ, яке можна виділити як окремий регіон, оскільки його значення та потенціал роблять його самоцінною, рівноправною та порівнянною з будь-яким регіоном складовою частиною країни. Київ - це столичний регіон, де зосереджено владні та адміністративні інститути, культурний, науковий, духовний центр країни.
Отже, регіони помітно відрізняються один від одного. Українські регіони роз’єднує багато чого, а ефективна регіональна політика держави ще тільки виробляється. Проте історія краху більшості великих держав була історією повстань чи саботажу регіонів, яких центральна влада або позбавляла перспектив розвитку, або просто була безсила створити ці перспективи. Єдність різних регіонів тільки через спільний бюджет, валюту, енергетичну і транспортну системи зовсім не є гарантією їхньої реальної єдності. Регіони тоді дійсно добровільно й ефективно об’єднуються під "парасолькою" центральної влади, коли вона, ця влада, здатна дати їм такі переваги, які їм неможливо одержати поодинці.
Що ж може стати консолідуючим чинником для українських регіонів? Тільки така політика Центру, яка дасть їм нові можливості реформування і розвитку, і гарантує захист цих можливостей.
Це буде неможливо зробити не тільки без надання широких економічних свобод територіям, але і без залучення потужних інтелектуальних та фінансових ресурсів - як вітчизняних, так, не виключаю, і зовнішніх.
Перебуваючі в системній кризі і застарілі виробництва регіонів Сходу, Донбасу, Центру і Півдня потребують докорінної реструктуризації та перепрофілювання їх на випуск сучасної конкурентоспроможної продукції: адже зрозуміло, що вже не варто випускати стільки продукції нинішнього асортименту наших металургії, машинобудування, хімічної промисловості - в основному це вже продукція вчорашнього дня. Але із сьогоднішніми фінансовими і технологічними можливостями України така реструктуризація дуже проблематична. Таким чином, завдання держави тут полягає, крім мобілізації внутрішніх ресурсів, і в організації та проведенні міжнародних тендерів на інвестування у ці галузі, у створенні сприятливих умов і правових гарантій для припливу приватного капіталу.
Сильні регіони - сильна країна. У цьому розумінні потрібно робити все для зміцнення країни через регіони. На мою думку, необхідно, щоб кожний регіон розробив власну програму розвитку, аналогічну тій, яку уряд розробив до 2010 року для всієї країни.
Безумовно, є ряд регіонів, яким ще не один рік доведеться перебувати в розряді дотаційних, вони ще не можуть не те що зростити й розвиватися, але навіть і прогодуватися за рахунок власних ресурсів. Але, підтримуючи їх, центральна влада повинна вимагати від них пошуків рішень для переходу на внутрішні ресурси, зменшення з кожним роком потреби в дотаціях. І, безперечно, дедалі більше допомагати не тільки і не стільки грошима, скільки створенням умов для розвитку.
Завантажити реферат