Інституціоналізм в українській економічній думці

П Л А Н :

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму;

1. Національні особливості формування і розвитку інституціоналізму

Особливості інституціоналізму в українській економнній думці пояснюються специфічними умовами її розвитку. Вектор цього розвитку задавався колоніальним станом укранських земель у складі чужих імперських держав. У тому зв’язку економічна теорія інституціоналізму зазнавала відповідшх трансформацій, вона служила засобом економічної самооборони населення.

Незважаючи на ці конкретні завдання, українська еюномічна думка містить цінності інституціоналізму загальношві-лізаційного значення. У тому зв'язку достатньо зіслатись на праці представників Київської школи в політекономії, в яких доволі чітко окреслені поняття, якими оперує інституціщалізм. Ще рельєфніше сформульовано положення інститудіоналізму в науковій спадщині всесвітньовідомого українсмого вченого М.Туган-Барановського, який до з'ясування екогомі-чних процесів щедро залучав соціологію, психологію, культуру, історію тощо, тобто ті компоненти, що знаходятьа в теоретичному арсеналі інституціоналізму.

Теорія і практика інституціоналізму в Україні були пов’язані з кооперативним рухом у якому в умовах імперських режимів українство знаходило можливості для самореатзщії. Через те у цій ділянці інституціоналізм має визначні постаті та теоретико-організаційні надбання.

Яскравою постаттю в українському кооперативному русі був М. Левитсьський, який народився 25 березня 1859 р. у с.Хмільник Канівського повіту на Київщині в родині свяценика. У 1863 р. батьки перебралися в село Федвар на Херсон­щині. До 1875 р. М. Левитський вчився у місті Златополі Чигиринського повіту, закінчив гімназію в м.Біла на Холмшші. Вже у вищих гімназійних класах він разом з товаришами винаймив будинок і заклав свою першу артільбурсу.

Після закінчення гімназії МЛевитський вивчав медцину в Московському університеті, але за участь в народницькому русі відсидів місяць у тюрмі, був відрахований з університеу з "вовчим білетом". Відправлений адміністративним порядком на село до родини, однак все ж не скорився і завдяки доброзичли­вості ректора, відомого вченого-економіста Г.Цехановецького, став студентом юридичного факультету Харківського університету. Після закінчення університету М.Левитський мав змогу зали­шитися тут для підготовки до професорського звання, але пове­рнувся в село, ставши спочатку завідувачем господарства вели­кого маєтку в Ананіївському повіті, працював статистиком під керівництвом О.Русова при подвірному переписі Олександріїв-ського повіту. Скоро М.Левитський переїхав до Єлисавета і по­чав адвокатську практику. Завдяки цим переміщенням він пі­знавав селянське життя, потреби сільського господарства, Це сприяло тому, що М.Левитський зайнявся кооперативною справою. Ще в Олександріївській земській управі він склав проект організації гуртового обробітку землі в повіті, на здійснення якого земство виділило асигнування. За цим проектом 1887 року се­ляни спільно обробили понад 2000 десятин землі. У 1894р. МЛевитський заснував хліборобську артіль в с.Федвари. Це була, по суті, перша хліборобська артіль, що функціонувала на під­ставі складених письмових угод, правно оформлених у нотаря.

М.Левитський вважав, що "кооперація є найліпше і най­краще виявлення людського генія в межах соціально-економі­чного будівництва". Він закликав дрібних селянських влас­ників до добровільної гуртової господарки, яка б не допуска­ла навіть тіні примусу. На таких засадах артільний рух під гаслами М.Левитського з Херсонщини поширився на Катери-нославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Канівщину, Донеч­чину і навіть на російські терени.

Згідно з поглядами М.Левитського, хліборобська артіль бу­дувалася на таких засадах:

1. вся наша земля на всіх наділах наших, а також орендо­вана, об'єднується разом в єдине ціле і передається до неподі­льного та спільного володіння та користування всієї артілі;

2. усе рухоме та нерухоме майно, різні будівлі і т.д. належать нероздільно і перебувають у спільному користуванні всієї артілі;

3. кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє хатнє життя як само хоче;

4. урожай весь обов'язково звозиться в один двір;урожай після виплати артільних боргів, податків і т.ін. поділяється поміж усіма учасниками за кількістю робітних душ без різниці статі (причому хлопці 14-17 років і дівчата 13-16 років отримують половину належного дорослим учасникам);

5. щоб наше артільне діло йшло добре, всі повинні жити в злагоді, любові та згоді, як брати і як подобає дійсним християнам; ми не повинні ані лаятися, ані сваритися, ані п'янствувати ."

Як видно з оригінальної і докладної артільної умови, М. Левитський хотів з артілі створити зародок нової господар­ської і моральної організації. Такі намагання робили суспільні реформатори в країнах Європи і Америки. Найхиткішими ар­тільні засади М.Левитського були в тому, що вони не враховували багатовікового побутування українських селян, вже сам характер землеробських занять яких породжував приватновла­сницькі інтереси і мотивації до праці. Власне це й ствердила спеціальна комісія Вільного економічного товариства.

"Всі завоювання соціального прогресу, - писав він, - по суті, здобуті не стільки економічними факторами, скільки си­лами моральними і . перемагав зрештою не той, хто був силь­ніший економічно, а той, хто був сильніший морально". М.Левитський розглядав економічний розвиток із позицій ево­люціонізму, бо "історія жодних різких кроків не знає", відзна­чав демократично-республіканський дух українського народу, який прагне створити "вільний устрій життя без пана і хлопа". Він звинувачував марксистів у зловживанні теорією, радив не керуватися "німецькими шаблонами", а виявити справжню твор­чість, поклавши її у "фундамент майбутньої будови".

Керуючись цим, М.Левитський склав низку проектів про організацію землеробських і ремісничих артілей, споживчих, кре­дитних і кооперативних об'єднань, створення артільних лавок і кас різних типів, тимчасових складів товарів, виставок сіль­ськогосподарських знарядь, товариств сприяння артілям і т.п.

М.Левитський відзначав "індивідуалізм" і "незалежну гор­дість" українського характеру, але недостатньо це враховував у своїх реформаторських намаганнях. Він помер 1936 року.

До визначних економістів-кооператорів належить і Сергій Бородаєвський. Він народився 1870 року в Охтирці на Харків­щині, закінчив юридичний факультет Харківського університе' ту. Від 1896 року працював у відділі дрібного кредиту держав­ного банку і одночасно секретарем Санкт-Петербурзького Від­ділу Московського Комітету для сільських кооперативів, а від­так - старшим ревізором в Управлінні дрібного кредиту, був членом центрального комітету цієї установи. Свої службові відпустки С.Бородаєвський використовував на подорожі за кор­дон, там він відвідував кооперативні організації, брав участь в кооперативних з'їздах, мав контакти з видатними кооперато­рами світу, став членом Міжнародного Кооперативного Союзу.