Уряд уводить правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах зі споживачами. Вони забороняють продаж фальсифікованих чи з підробленою маркою харчових продуктів і лік, вимагає позначення на упакуванні чистої ваги й інгредієнтів продукту, установлює стандарти якості, що обов'язково вказувати на етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати помилкові відомості на етикетках патентованих лік. Усі ці заходи мають на меті запобігти облудні дії виробників і одночасно зміцнити віру публіки в досконалість ринкової системи. Аналогічне законодавство відноситься і до відносин між робітниками і менеджерами, до відносин між самими фірмами.
Мається на увазі, що такого роду діяльність поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продуктів, визначення прав власності і відповідальність за дотримання умов контрактів - усі ці заходи обумовлюють збільшення обсягу торгівлі. Вони розширюють ринки і дозволяють здійснювати усе більш глибоку спеціалізацію у використанні як і матеріальних, так і людських ресурсів. А така спеціалізація означає більш ефективний розподіл ресурсів. Однак деякі вважають, що уряд надмірно регулює взаємини підприємств, споживачів і робітників, тим самим придушуючи економічні стимули і підриваючи ефективність виробництва.
Антимонопольне регулювання. Антимонопольна діяльність держави, як мені здається, є однією з найважливіших областей державного втручання. Регулювання розвивається в двох напрямках. На тих небагатьох ринках, де умови перешкоджають ефективному функціонуванню галузі при конкуренції, тобто в так званих природних монополіях, державою створюються суспільні регулювальні органи, для контролю за їх економічним поводженням. На більшості інших ринків, де монополія не стала необхідністю, суспільний контроль прийняв форму антимонопольного законодавства.
Далі я спробую розглянути особливості регулювання діяльності природних монополій.
Природна монополія існує в тих випадках, коли одна фірма може забезпечувати весь ринок, маючи більш низькі витрати на одиницю продукції, що досягаються за рахунок ефекту масштабу. Це характерно для підприємств суспільного користування, де для досягнення низької ціни необхідна великомасштабна діяльність.
Для забезпечення прийнятної поведінки таких монополій можуть використовуватися два варіанти: державна власність і державне регулювання.
Для природних монополій зазвичай встановлюється «справедливий» доход, тобто ціна, рівна середнім валовим витратам. Однак це спричиняє відсутність стимулу підприємства до зниження витрат.
Таким чином, ціль галузевого регулювання полягає в тому, щоб захистити суспільство від ринкової влади природних монополій шляхом регулювання цін і якості обслуговування. Але необхідно використовувати пряме регулювання тільки там, де це не приводить до зниження ефективності виробництва. Регулювання не повинне застосовуватися у випадках, коли конкуренція може забезпечити краще забезпечення суспільства продукцією.
Іншим видом контролю є антимонопольні закони. Ця форма контролю має багату історію. У 1890 р. був прийнятий знаменитий закон Шермана, що забороняє будь-які види змови і будь-які спроби монополізації якої-небудь галузі. Однак формулювання було досить розмите, що не дозволяло чітко визначити злочин. Наступним кроком був закон Клейтона від 1914 р. У принципі він був продовженням закону Шермана і, лише, уточнював деякі його пункти.[5;175]
Велика кількість антимонопольних законів і різних уточнень до них доводять надзвичайну важливість цих законів для суспільства. Дійсно, безконтрольна монопольна влада може принести істотні збитки суспільству застосуванням нечесної конкуренції, що викликає банкрутства дрібних виробників, невдоволення споживачів високими цінами, а нерідко і поганою якістю товарів, відставання в науково-технічному прогресі і багато інших негативних наслідків. Але, з іншого боку, антимонопольні закони не повинні карати великих виробників, які не використовують незаконних методів конкурентної боротьби. Якщо цю умову не буде виконано, то у підприємців значно скоротяться стимули робити своє підприємство більш сильним і випускати більше продукції.
Таким чином, як мені здається, держава виступає в ролі арбітра, що обирає оптимальне (і найбільш ефективне) співвідношення між монополіями і конкурентними галузями. У різні періоди історії для різних країн це співвідношення було різним, яке коректувалося під особливості розвитку економіки, держава повинна вміло й ефективно використовувати цей механізм.
Політика макроекономічної стабілізації. Інший, не менш важливий напрямок діяльності держави в умовах ринкової економіки - це макроекономічна стабілізація. Її можна визначити як діяльність уряду, спрямовану на забезпечення економічного росту, повної зайнятості і стабільного рівня цін.
Рівновага в економічній системі, що встановлюється на основі ринкового самонастроювання економіки, може супроводжуватися високим рівнем безробіття чи надмірною інфляцією. Оскільки найбільше болісно інфляція і безробіття позначаються в періоди економічних криз, то політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність уряду по згладжуванню промислових циклів.
Головні інструменти в рішенні цієї задачі - фіскальна і грошова політика. Хоча багато теоретиків, наприклад монетаристи, висловлюють сумніви в можливості держави вивести економіку на більш оптимальний рівноважний рівень шляхом утручання її в економічну ситуацію, однак будь-який уряд так чи інакше проводить грошову і фіскальну політику. Які б не були наслідки, саме по собі балансування бюджету не відбувається, на обсяг грошей у обігу також впливають дії уряду.
Відповідно до загальних рекомендацій, для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки для стимулювання витрат приватного сектора в періоди високого безробіття чи відповідно скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб скорочував витрати приватний сектор у періоди, коли суспільство більше всього турбує інфляція. Поліпшують чи погіршують ситуацію ті чи інші дії уряду, доводиться судити по наслідках.
Вплив на розміщення ресурсів і доходів. Поряд з макроекономічною сферою об'єктом безпосереднього впливу держави є і мікроекономіка. Загальновизнаним достоїнством конкурентної ринкової системи є здатність ефективно розподіляти ресурси. Але у певних ситуаціях, таких як зовнішні ефекти, суспільні товари, недосконалість конкуренції і т.д., виникає проблема нераціонального розподілу ресурсів, і необхідно втручання держави для соціально справедливого вирішення цієї проблеми.
Перерозподіл ресурсів може стосуватися промислового і сільськогосподарського виробництва. У кожнім конкретному випадку використовуються визначені різновиди державного впливу. Як інструменти можуть використовуватися податки, субсидії, безпосереднє державне регулювання і т.д.
Так, через систему податків і субсидій держава може впливати на виробництво суспільних благ і послуг. Як приклад можна привести пільгове оподатковування і субсидії в сфери мистецтва, фундаментальної науки, освіти. Вони можуть брати на себе, цілком чи частково, виробництво суспільних благ.
Завантажити реферат