Теорія граничної корисності

Водночас, саме в області мікроекономіки положення російської науки виявилося украй важко, тому що на заході в цій сфері йшла найбільше серйозна критика теорії трудової вартості. У цій області розвивався новий інструментарій аналізу -математичний і саме сюди вторглись проблеми ринкового поводження і психології суб'єктів, що хазяюють, розроблювальні теорією граничної корисності. Аналізуючи ситуацію, що склалася в російській науці на рубежі сторіч, Дмитрієв відзначав: протягом більш ніж 20 років російська економічна наука "не помічала" психологічного напрямку -"самого значного по своїх розмірах і наслідкам плину європейської економічної думки" Перші спроби М.И.Туган-Барановського і В.Ф.Залеського пробити пролом у "тій стіні, що, відгородилася російська економічна наука від вторгнення всяких "нововведень" із Заходу", хоча і не мали негайних "дотикальних наслідків", але виявили чимало прихильників. "Лід був зламаний: із цього часу не говорити про теорію граничної корисності, замовчувати її ( .) стало неможливо"Праці П.Б.Струве і С.Л.Франка запропонували російським економістам цікавий напрямок подальшої розробки теорії цінності - синтез трудової теорії цінності і граничної корисності. Ідея показалася новому поколінню російських економістів дуже привабливої, що дозволяє знайти вихід із дуже делікатної ситуації. З одного боку, виникнула можливість зберегти класичну основу -трудову теорію. З іншого боку, не визнавати значимість теорії граничної корисності було вже неможливо. Незалежно друг від друга, вони обрали схожий підхід - синтез теорій трудової вартості (в інтепретації Рікардо) і граничної корисності. "Самим значним явищем у прямуванні економічної думки за останні роки був поворот до чисто теоретичної роботи, ціллю якої усе більш і більш ставиться синтез основних положень, установлених класичною школою і її продовжувачами, і школою граничної корисності. Створювали "синтетичні" теорії цінності і Туган-Барановський, і київський економіст Н.Столяров і ряд інших дослідників. Проте укладається враження, що істотних результатів у цьому синтезі зазначені вище економісти не досягли. Незрівнянно більш успішної була робота в цій області В.К.Дмитрієва. У 1898 р. у друкарні Московського університету була надрукована перша наукова праця Володимира Карповича Дмитрієва "Економічні нариси. Випуск перший. Теорія цінності Д.Рікардо (досвід точного аналізу}". Цією роботою він заявив про себе як першій російському економісту-математиці. У 1902 р. він публікує продовження своєї наукової праці - "Економічні нариси. Випуски другий і третій. Нарис другий. Теорія конкуренції Ог.Курно. Нарис третій. Теорія граничної корисності". У 1904 р. усі трьох раніше опублікованого економічних нарису були видані окремою книгою - "Економічні нариси. (Серія 1-я: Досвід органічного синтезу теорії цінності і теорії граничної корисності)". Дмитрієв припускав підготувати ще одну серію з трьох нарисів: по теорії ренти, промислових криз і грошового обігу. Планувалося, певне, створити дуже обставинно пророблені теоретичні основи економічної науки початку XX сторіччя. Як видно, ці праці написані не були. У всякому разі, зведень про існування рукописів або публікацій знайти не вдалося. Як і багато економістів того часу, Дмитрієв ринувся осмислити ту революцію в науці, що відбувалася наприкінці XIX в., і сполучити новітні теорії - економічної рівноваги, граничної корисності, граничної продуктивності зі спадщиною класичної школи. Підхід Дмитрієва певною мірою подібний із методом А.Маршалла - починається спроба не відкинути класичну спадщину, а створити на новому фундаменті синтез визначених старих і сучасних ідей, розвивати їх і створювати нові теорії. Водночас Дмитрієва займають і зміни, що відбуваються в ринковій економіці, пов'язані з пануванням монополій, що посилюється. Звідси його інтерес до робіт Курно, одним із перших досліджуючого ринкові структури. У результаті виникнула цілком оригінальна праця, суть котрого чітко відбита в підзаголовку "Досвід органічного синтезу трудової теорії цінності і граничної корисності". Використовуючи математичні методи для аналізу теорії цінності Д.Рікардо і так називаної "догми Сміта", Володимир Карпович зумів "зняти" багато зауважень критиків Рікардо, що дорікали його, зокрема, у суперечливості окремих позицій (наприклад, трактувань ціни і прибули). Такий підхід до спадщини попередників, метод аналізу їхніх праць якоюсь мірою перегукується з роботами відомого сучасного неорікардинця П.Сраффи з Кембриджа, у тому числі з його книгою "Виробництво товарів за допомогою товарів". Істотний інтерес подають, навіть і в наш час, висловлені Дмитрієвим розуміння по окремих категоріях економічної науки. Так, за рубежем звертають особливу увагу на теорію невиробничих витрат при конкуренції між підприємцями. На мій погляд, аналіз Дмитрієва подає особливий інтерес, показуючи собою рідкісний приклад макроекономічного дослідження конкуренції і монополії, у ряді аспектів предзахопленну сучасну теорію "трансакціонних витрат" /у плані постановки питання про витратності ринку/. Учений одним із перших у світі став досліджувати і зіставляти економічну ефективність цих двох протилежних за своїм характером ринкових структур, вивчати "необмежену" і "недосконалу" конкуренцію. Висновки Дмитрієва - необмежена конкуренція несе економіці додаткові витрати, тобто додаткові суспільні витрати від утрат виробництва, надлишки запасів, недовантаження потужностей або надмірної реклами. Вони лише частково компенсуються споживчим прибутком від цін, менших, чим монопольні. При пануванні монополії народне господарство в цілому нічого не втрачає: що береться понад необхідні витрати в споживачів, то надходить у виді надмірно високого прибутку в розпорядження монополіста. Навпроти, уся сума, що переплачується споживачем понад необхідні витрати виробництва при пануванні вільної конкуренції, пропадає для народного господарства безвісти, витрачаясь на покриття непродуктивних витрат, тобто таких, витрата котрих "не збільшує загальної суми користі або задоволення". Це підриває, на думку Дмитрієва, класичне положення, що вільна конкуренція забезпечує найбільшу продуктивність існуючих засобів виробництва. Роль товарних запасів /як вважає учений, із неминучістю утворюваних кожним товаровиробником в умовах необмеженої конкуренції/ він порівнює з посиленим озброєнням держав у мирний час. Накопичення надлишків товарних запасів є результат боротьби конкуруючих виробників, кожний із який у своїх діях керується правильним господарським розрахунком. Утворюється, що "невидима рука", усупереч твердженням багатьох економістів, аж ніяк не забезпечує узгодженості в діях виробників товарів. Звідси, робить висновок Дмитрієв, накопичення надлишків товарних запасів призводить до нестійкості рівня виробництва і в остаточному підсумку -надвиробництву. У дослідженні цінності і конкуренції Володимир Карпович широко використовував математичні методи аналізу: матиматизуя теорію Рікардо, він склав систему лінійних рівнянь, що надалі, вже в 20-і роки і пізніше, стала прообразом міжгалузевого балансу - найважливішого в наші дні інструмента вивчення економічних пропорцій, - і моделі "витрата-випуск". Сучасники Дмитрієва винятково високо оцінювали його дарування, відзначали значущість його внеску у світову науку, були упевнені, що "в історії економічної теорії йому забезпечене почесне місце"." . У небагатій скарбниці "чистої економії" додалася одна нова теорема, теорема Володимира Карповича Дмитрієва", - відзначав проф. Н.Н.Шапошніков. І усе ж одне з найважливіших досягнень Володимира Карповича відзначено не було. Мабуть, і самий автор не міг на самому початку сторіччя припустити, яке практичне застосування може знайти запропонована їм при математизації теорії Рікардо система лінійних рівнянь. Для нього це був усього лише інструмент, необхідний "побічний" продукт дослідження цінності. Лише в 20-і роки економісти стали розуміти, що ця система являє собою прообраз міжгалузевого балансу. Основи такого балансу були розроблені багато пізніше американським економістом російського походження В.В.Леонтьевим. Отримавша назву "витрата-випуск", його модель принесла автору Нобелевську премію. (1973р.).