Рушійні сили економічного прогресу

Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва, то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, що кожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремого їх елемента через систему техніко-економічних відносин, організацїйно-економічних відносин або певні їх сторони впливає на еволюцію виробничих відносин, або відносин власності, окремі ланки цих відносин. У свою чергу, зміни виробничих відносин стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил.

Але визначальною, активнішою і революційною стороною суспільного способу виробництва є продуктивні сили. Їх розвитку властиві внутрішні закони, суперечності. Оскільки зміс­том продуктивних сил є ставлення людей до природи, то використання людьми сил природи у процесі праці, суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїх потреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джерелом розвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіх суспільно-економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметів праці, використовува­них людьми сил природи. Суперечності між ними також є внут­рішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу ви­робництва. Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивів розвитку (рис. 3).

Вихідною точкою перевороту в технологічному способі ви­робництва, у взаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революція почалася з машини-знаряддя, або робочої машини, в текстильній промисловості. Винайдення та­кої машини, з одного боку, розв'язало суперечність між техні­кою і людиною, оскільки кількість знарядь праці, якими одно­часно орудує робоча машина, звільняється від тих обмежень, які властиві ручному знаряддю робітника. З іншого боку, поява ро­бочої машини ввійшла в технічну суперечність із двигуном, що тоді існував, і спричинила революцію в паровій машині. Поява цієї машини зумовила необхідні революційні зміни в обробці си­ровини, зокрема винайдення вовночесальних машин.

Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними со­ціальними формами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників за підвищення заробітної плати, скорочен­ня робочого дня тощо змусила капіталістів впроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вести страйкову боротьбу або послабити її вплив. Саме таким чином були винайдені сельфактори у прядінні, вовночесальні та інші машини.

Згодом переворот у технологічному способі виробництва, що здійснюється в одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Ця своєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбувається внаслідок існуючої системи суспіль­ного поділу праці, тісного взаємозв'язку між різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їх розвитку, а отже, дії закону пропорційного розвитку.

У межах системи продуктивних сил важливою рушійною си­лою є змагання між людьми в процесі їх спільної праці. Таку ж роль відіграє кооперація праці, тобто форма організації праці, за якої значна кількість людей одночасно бере участь в одному і тому ж трудовому процесі і виконує при цьому різноманітні, але пов'язані між собою операції. Змагання доповнюється специфічними сус­пільними формами. Ними за капіталізму є конкуренція (між ро­бітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів). Значну самостійну роль з-поміж рушійних сил економічного прогресу ві­діграють виробничі відносини, або відносини економічної влас­ності. Оскільки вони розвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва, тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають свої закономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностей стає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належать суперечності між різними формами власності. Чим більше таких конкретних форм власності в межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійні сили й джерела економічного прогресу.

Значну, відносно самостійну роль з-поміж рушійних сил еко­номічного прогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокрема оптимальне співвідношення між спеціалізацією, концен­трацією, комбінуванням виробництва тощо. Важлива роль в еко­номічному прогресі належить організаційно-економічним відно­синам, зокрема вдосконаленню організаційних структур управ­ління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланок управлінського апарату тощо.

Відносно самостійним видом економічних суперечностей у межах економічної системи є суперечності господарського механізму. До них належать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межах державного регулюван­ня (наприклад, між економічними й адміністративними мето­дами такого регулювання), між ринковими і державними ва­желями тощо.

Але найважливішою рушійною силою економічного прогре­су в межах суспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відно­синами економічної власності. Найдинамічніші елементи про­дуктивних сил на сучасному етапі — робоча сила, наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності.

Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів (наприклад, наука — з фундаментальної і приклад­ної наук). Компонентами робочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури, психологічний стан тощо. Найдинамічніші та найреволюційніші елементи робочої сили першими вступа­ють у конфлікт з існуючими відносинами власності. Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у даний час форми власності, перехід до якісно іншої, розвинутішої форми власності в межах суспільного способу виробництва. Пе­реростання окремими компонентами робочої сили, науки тощо певних форм власності й поява внаслідок цього більш розвину­тих форм зумовлюють те, що адекватними для розвитку певного елемента продуктивних сил, а отже і всієї її системи, стають вод­ночас декілька конкретних форм власності в межах одного сус­пільного способу виробництва.

Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих від­носин передбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв 'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способу виробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше, створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей, що означає водночас певне пристосування виробничих відносин, відносин власності до рів­ня й характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загос­трення суперечностей між продуктивними силами і виробничи­ми відносинами у першій половині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

Другим важливим методом розв'язання економічних супе­речностей суспільного способу виробництва є економічні кри­зи. Залежно від їх глибини і сфери поширення (кризи надвиробництва товарів, фінансові, кризи кредитної системи та ін.) здійснюється часткове (криза охоплює одну зі сфер господарства, окремі галузі або їх низку) і тимчасове, або більш повне й тимчасове розв'язання економічних суперечностей. Через деякий час ці суперечності знову вступають у фазу власне супереч­ності, конфлікту, загострюються до краю і готують нову еконо­мічну кризу.