Рушійні сили економічного прогресу

Основою зростаючого впливу процесу розвитку потреб на виробництво є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва, що є рисами постіндустріального виробництва. В свою чергу, зростаюча інтелектуалізація праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставить відповідні вимоги перед виробництвом. Близько половини молодих американців (віком до 25 років) вважають творчий характер праці більш важливим стимулом, ніж рівень матеріальної винагороди. Цей процес можна представити схемою, наведеною на рис. 3.

В умовах адміністративно-командної системи суспільству була нав'язана «модель обмеженого споживання» (залишковий принцип виділення коштів на соціальну сферу). Нерозвинуті потреби негативно впливають на можливості економічного зростання: знецінюють працю; низька вартість робочої сили обмежує можливості для нагромадження національного багатства. Нарешті, на рівні суспільної психології відтворюється нецивілізований спосіб споживання.

Структура економіки України на сучасному етапі орієнтована на низькі потреби споживання. Нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.

Виробництво створює конкретні види матеріальних та духовних благ і відіграє визначальну роль у формуванні потреб особистості. Потреби найчастіше народжуються прямо із виробництва або із становища речей, що грунтується на виробництві. Виробництво формує, з одного боку, потреби, що розвивають інтелектуальні здібності, виробничу, творчу активність робітника, а з другого — невиробничі потреби для індивідуального споживання. По-перше, виробництво збуджує потребу в споживача, предметом якої є створюваний продукт. Основа людських потреб фізіологічна, але різноманіт­ність їх, способи та рівень задоволення, розвиток потреб визначаються виробництвом. Виробництво створює нові види продуктів, що здатні краще, ніж попередні, задовольнити ту саму загальну потребу. По-друге, нескінченно відтворюючи потребу, виробництво робить процес відтворення безперервним. Так, якщо процес виробни­цтва задовольняє потребу в праці, у творчості, то виробництво тим самим створює потребу в матеріальних благах та послугах для відшкодування витрачених сил організму. По-третє, збагачення змісту праці збагачує і потреби, створює людину, що здатна сприймати нові продукти виробництва. По-четверте, виробництво організує потреби і здібності індивідів, і кожний з них проявляє себе в тих межах та напрямах, що диктуються формою виробництва.

4. Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

Інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічних відносин.

Видатний французький енциклопедист К. А. Гельвецій зазначав: «Якщо фізичний світ підкоряється закону руху, то світ духовний не менш підкоряється закону інтересу».

Потреби не тотожні економічним інтересам. Сутність останніх полягає в реально націленому задоволенні еко­номічних потреб у засобах виробництва, трудових ресурсах, предметах особистого вжитку та ін. Економічні інтереси є визначальною об'єктивною мотивацією діяль­ності людей, виходячи з їх місця у суспільному вироб­ництві. Вони знаходять свій вираз у поставлених цілях та діях на досягнення їх. Потреби і засоби їх задово­лення відбивають причину та форму прояву економіч­них інтересів, які, в свою чергу, не тотожні задоволен­ню потреб. Отже, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень та динаміку задоволення потреб. Так, не може бути інтересом суб'єкта зниження рівня задо­волення потреб.

Визначення сутності інтересів, розмежування та поєднання їх має практичне значення, оскільки виробничі відносини проявляються насамперед як інтереси. Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів. У ринковій економіці приватний інтерес домінує над суспільним, але ринковий механізм забезпечує поєднання цих інте­ресів. Механізм суспільної координації був відкритий А. Смітом. Поєднання інтересів спрямовується об'єктив­ними економічними законами: кожний індивід, маючи власний інтерес (адже ніхто не працює собі в збиток), одночасно сприяє досягненню найбільшого блага для всіх (правило «невидимої руки»). Наприклад, результа­ти праці виробника (підприємця) повинні ефективніше задовольняти потреби людини, а економічна доцільність індивідуалізованої праці з позицій інтересів підприємця визначається прибутком.

Засіб реалізації індивідуальних інтересів робітни­ка — зростання індивідуального доходу (заробітної пла­ти). Інтерес власника (підприємця) полягає в збільшенні власності (капіталу) та отриманні від неї гарантова­ного прибутку. Засобом реалізації колективних інте­ресів є максимізація прибутку та фонду заробітної пла­ти (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарюван­ня). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у роз­поділі доходів.

В адміністративно-командній економіці субординація інтересів грунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового і одиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними, регіо­нальні — перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї субординації інтересів — жорстке централізоване планування — продемонструвало свою невідповідність, обмежуючи на практиці свободу інди­віда.

Регулювання державою економічних процесів на терені високого розвитку продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних та соціально-економічних від­носин відкриває можливість в умовах соціальне орієнтованого ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективний та державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стає можли­вим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого простору для активізації економічних інтере­сів особистості; по-друге, через узгодження взаємодію­чих інтересів у системі «особистість — колектив — дер­жава» за допомогою не лише суто ринкових методів, а й державного економічного регулювання.

В економічних відносинах між людьми потреби про­являються насамперед як інтереси. Кожне окреме від­ношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні еконо­мічні відносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожному економічному відношен­ні - між підприємцями і виробниками, між виробника­ми і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між ін­дивідами — мають місце елементи боротьби і співробіт­ництва. Механізм суперечливої взаємодії інтересів мож­на простежити на прикладі його рояву у сфері вироб­ництва і ринку (рис. 4).