У соціально-економічній літературі, у тому числі і юридичній, широко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної форми чи як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння. Визначення власності за допомогою категорії присвоєння звертається до робіт К. Маркса, у яких категорії власності і присвоєння дійсно погоджуються один з одним. Особливо рельєфно цей зв'язок просліджується у вступі “До критики політичної економії”. Такий підхід до визначення власності в принципі можливий. Варто, однак, враховувати, що поняття “присвоєння” має потребу в конкретизації, а тому навряд чи може бути використане для розкриття змісту власності без визначення його самого. До того ж у поняття “присвоєння” дослідники, у тому числі і К. Маркс, вкладали різний зміст. З цього погляду володіння, користування і розпорядження, як більш конкретні економічні категорії, мають безсумнівні переваги в порівнянні з гранично абстрактною категорією присвоєння. Коефіцієнт корисної дії зазначених категорій у визначенні власності незмірно вище, ніж категорії присвоєння.
Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії “людина-людина”.
Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв’язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюють, що не є виправданим.
По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.
По друге, власність характеризує діалектику взаємозв’язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність – більш містка категорія, ніж система економічних відносин.
Власність як економічна категорія властива людському суспільству протягом усієї його історії, за винятком, мабуть, тих початкових етапів, коли людина ще не виділилась з природи і задовольняла свої потреби за допомогою таких більш простих способів присвоєння, як володіння і користування. Зрозуміло, протягом багатовікової історії людства власність перетерплювала істотні зміни, обумовлені, головним чином, розвитком продуктивних сил, іноді досить бурхливим, як, наприклад, це мало місце в період промислової революції чи має місце зараз в епоху науково-технічної революції.
Прийнято розрізняти первіснообщинний, рабовласницький, феодально-кріпосницький і капіталістичний типи власності. Донедавна в якості особливого виділяли також соціалістичний тип власності, для чого, очевидно, достатніх основ не було. В жодній із країн світу, що входили в соціалістичну співдружність, соціалізм насправді побудований не був. Безпосередні виробники в цих країнах як і раніше піддавалися експлуатації, возз'єднання засобів виробництва з працівниками виробництва в дійсності не відбулося. Той тип власності, що в умовах тоталітарного режиму (іноді неприкритого, але в ряді випадків завуальованого) у цих країнах затвердився, вигадливо сполучив у собі характерні риси, властиві типам власності, як попередніх епох, так і нині існуючих.
Визнання власності особливою й у той же час історично мінливою економічною категорією при всіх розходженнях у підходах до неї є пануючим як у політико-економічній, так і в юридичній науці. На цей рахунок існує і інша думка, представлена головним чином у працях економіста В. П. Шкредова. Він вважає, що мова про власність може йти тільки як про категорію правової науки. Підставою для настільки категоричного висновку для автора послужило те, що власність виражається у всій системі виробничих відносин, а тому і вичленовування її як самостійної економічної категорії, нібито, неможливо. Прояв власності у всій системі виробничих відносин не викликає сумнівів. Однак саме тому виправдане вичленовування власності з цієї системи. Тільки йдучи таким шляхом, можна розкрити сутність власності. У противному випадку ми ризикуємо підмінити сутність власності зовнішніми формами її прояву.
Форми, види і типи власності.
Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.
Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність її характеру, поєднання робітника з засобами виробництва.
Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.
Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. Сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.
Сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи формування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності.
Слід розмежувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб’єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна і та ж форма власності може реалізуватися через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з’явились нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.
Водночас одна і та ж сама форма господарювання може реалізовуватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціонування.
Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.
Кожний новий, більш високий за своїм змістом ступінь у розвитку власності має розглядатися з позиції якісної зміни у способі взаємодії людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку людської особистості. З цих саме позицій слід аналізувати розвиток функціональних форм власності. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися залежно від того, що містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу інтересам її всебічного розвитку.
Завантажити реферат