Вплив держави на розміщення продуктивних сил

2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей що­до вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовує­ться на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіо­нів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управ­ління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова під­тримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів то­що. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпе­чення громадянам прожиткового мінімуму.

3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визна­чення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.

4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблема в Донецькій, Дніпропет­ровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля.

5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальму­вання депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку.

6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний роз­виток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної полі­тики є її чітка регіональна спрямованість.

7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав гро­мадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами пересе­лення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.

8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування екс­портного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискоре­ного розвитку.

9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завдан­ням регіонального розвитку.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади за­безпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебу­дови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджу­ють і виконують програми та бюджети відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комуналь­ною власністю, запроваджують передбачені законодавством міс­цеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і конт­ролюють його виконання, схвалюють програми соціально-еконо­мічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінан­сово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліп­шення використання природно-ресурсного та економічного потен­ціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, при­скореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індика­тивних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реа­лізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо­нах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс­цеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюд­жетній і податковій політиці України, їх повноваження в управ­лінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні акти регулюють порядок створення та викорис­тання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіо­нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до­повнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.