Курсова робота
На тему “Економічна модель Японії”
План
І. Основні положення.
1. Японія у світовому господарстві.
2. Післявоєнний шлях японської економіки.
ІІ. Економічна модель Японії.
1. Особливості структури приватного підприємництва.
2. Трудові відношення.
3. Роль держави.
ІІІ. Японія в міжнародних економічних відношеннях.
1. Розвиток і структура зовнішньої торгівлі.
2. Обмін технологій.
3. Експорт - імпорт капіталу. Його характерні риси.
4. Токіо - світовий фінансовий центр.
IV. Проблеми 90-х років.
V. Торгові відношення між Україною і Японією.
Японія у світовому господарстві.
У останні десятиліття Японія виступає як одна з головних економічних держав, будучи другою по розміру національною економічною силою у світі. Населення Японії складає приблизно 2,3% світовой чисельності, але створює воно біля 16% ВМП, обчисленого по поточним валютним курсам, і 7,7% - по купівельній спроможності йєни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, у чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямках передових технологій. Нинішні позиції Японії у світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині поточного сторіччя. У 1938р. на її частку доводилося усього 3% ВМП.
Післявоєнний шлях японської економіки.
Розглянемо коротенько шлях, пройдений японською економікою за 55 післявоєнних років.
Період із 1945 по 1950 р. був періодом відновлення економіки країни зі стана післявоєнної розрухи і хаосу. У ці роки більш половини всього працездатного населення було зайнято в галузях первинного сектора, головним чином у сільському господарстві й інших первинних галузях, країна в цілому залишалася аграрної. У період із 1955 р по 1973 р. Японія переживала високі темпи економічного росту, коли середній за період щорічний приріст ВВП склав 9,7%. У 1974 р., відразу після того як вибухнула нафтова криза, уперше за післявоєнний період був зафіксований негативний економічний ріст, однак наступні десять років - із 1975 р. по 1985 р. ВВП стабільно зростав приблизно на 3-5 відсотків щорічно. Період із 1986 по 1991 р. характеризується вираженням "економіка мильного пузиря" економічний ріст склав у середньому за період 4,6%, а наприкінці його, тобто в 1988-1990 р. - 5-6%. Після того як у 1992 Р. надутий "пузир" лопнув, почався новий період ("економіка після мильного пузиря"), що продовжується дотепер.
Таким чином, великою відмітною особливістю післявоєнного економічного розвитку Японії є наявність у ньому тривалого - 15-18 років періоду високих темпів росту, протягом якого середній темп приросту ВВП складав приблизно 10% у рік. У результаті поставлена ціль - наздогнати за рівнем економічного розвитку країни Європи і США була деякою мірою досягнута. У 1970 р. ВВП на душу населення у Японії склав приблизно 2000 доларів США, що означало досягнення рівня тодішньої Італії.
І в наступні роки, як-от протягом 15 років із закінчення першого нафтового шоку до 1990 р., темпи економічного росту в Японії перевищували аналогічні показники для країн Європи і США. У 90-і роки під впливом ефекту " пузиря, що лопнув," японська економіка випробувала затяжну стагнацію, однак ВВП на душу населення в Японії в 1998 р. склав приблизно 30 тис. долл., що приблизно відповідає рівню США і перевищує аналогічні показники для країн Європи. (Для довідки: ВВП на душу населення в 1998 р. у Японії склав 30 тис. долл. США, у США - 31 тис. долл., у Великобританії - 23 тис. долл., у ФРН- 26 тис. долл., у Франції - 24 тис. долл.)
Відповідно, можна виділити три основні характерні риси післявоєнного економічного розвитку Японії:
1) протягом тривалого періоду спостерігалися високі темпи економічного росту, що приводило до збільшення загального об'єму ВВП (росту розмірів суспільного "пирога");
2) паралельно було досягнуте вирівнювання прибутків (скорочення розриву між багатими і бідними, більш рівноправний поділ "пирога");
3) економічний ріст фінансувався головним чином за рахунок внутрішніх джерел накопичення (незважаючи на та обставина, що в початковий період спостерігався крайній ступінь дефіцитності капіталу).
Економічна модель Японії.
Особливості структури приватного підприємництва.
Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві обробної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому частка дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення. На тлі маси малих компаній швидко розвивалася концентрація капіталу в галузях важкої промисловості, що привело до утворення гігантських об'єднань.
Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їхнє групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типу утворення економічних угруповань. Перший - традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу й особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), що являють собою об'єднання великих компаній із дрібними і середніми, що базуються на різного виду зв'язках, головними з який виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.
Субпідрядними відношеннями охоплене понад 60% дрібних і середніх компаній обробної промисловості. Особливість даної практики перебуває в довгостроковості зв'язків, що визначає її єдиний організаційний характер. Зараз практично жодна велика промислова компанія не існує як одинична юридична особа. На відміну від «двошарової» структури інших західних країн (ринок-підприємство), японська економічна система має три шари (ринок - група підприємств - власне підприємства). Підпорядкуванню, а не поглинанню дрібних і середніх фірм сприяло законодавство, що обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів, що підкоряються компаній.
Крім виробничих зв'язків структуру групи цементують інші види залежностей: участь головної компанії в капіталі залежних фірм, напрямок у директорати фірм представників головної компанії, надання різного роду послуг. У результаті в залежності від інтенсивності виробничих і інших зв'язків кожна кейрецу являє собою багатошарову, украй неоднорідну структуру і при цьому дужегнучку, де існує набір зв'язків від украй жорстких до дуже слабких. Найбільше поширена форма зв'язків - вертикальна.
Нерідко великі компанії мають декілька груп, коли сполучаться виробничі і розподільні функції. У цьому випадку торгові компанії розташовуються між головною фірмою і мережею магазинів роздрібної торгівлі. Вони звичайно є дочірніми компаніями і займаються організацією збуту продукції головної компанії. Головні фірми підтримують магазини ресурсами через торгові компанії і заохочують їх за підтримку цін на продукцію головної компанії.
Завантажити реферат