Історія розвитку фармації

Технологію хімічних робіт алхіміки запозичали з єгипетських папі­русів і в своїх пошуках збільшували кількість речовин, одержуваних штучно. Так був відкритий етиловий спирт, під час хімічних перетворень мінералів і металів було добуто різні солі та окиси. У процесі виробництва вдосконалено старі і створено нові прилади та хімічну апаратуру.

Алхіміки впровадили в науку методи перегонки, фільтрування, кристалізації та інші способи очищення, виділення й поділу речовин. Отже, незважаючи на нереальну філософську основу, практична діяль­ність алхіміків була на користь дальшому розвитку фармації і хімії.

Центрами медичної освіти в Західній Європі ;були університети, від­криті у VIII ст.—в Салерно; у XII—XIII ст.—у Болоньї (11.58 р.), Па­рижі (П25 р.), Падуї, Оксфорді; у XIV ст.—у Празі (1348 р.), Відні, Кракові (1364 р.). Спочатку це були приватні навчальні об'єднання, але згодом вони цілком потрапили в залежність від церкви, яка контролю­вала статути, уклад життя, навчальні плани університетів. Що ж до філософських медичних обґрунтувань, то в університетах було офіційно визнано вчення Галена.

У Салернському університеті була складена перша в Європі Фарма­копея (Антидоторій, 1100 р. Antidotarium Nicolai Solarnitani). Тут же встановлено одиницю ваги гран (Granum), який дорівнював жазі однієї пшеничної зернини. У той час це було великим; уточненням, бо досі лікарі, виготовляючи ліки, користувалися різними мірилами, напри­клад: «жменя», «зернятко»і «щіпка», «шматок» і т. п. У підручнику Салернської школи «Сіrса instans» описано багато лікарських рослин, їх застосування і культуру. Салернська школа запровадила в практику камфору. Тут готували фахівців чотирьох ступенів: ліценціатів, бака­лаврів (наставників), магістрів (учителів) і докторів (учених).

Великий обсяг знань із медицини; змушує вчених відокремити ліку­вання і діагностування хвороб від лікознавства (фармації), бо доско­нале знання всіх цих наук уже не під силу одній людині. Спеціалістам аптечної справи почали забороняти лікування, а лікарям — постачати хворим ліки.

Розвиток науки спричинився до культурніших форм лікарського об­слуговування, ніж торгівля лікарськими засобами на ринку. З ХЇІ ст. у Франції (1178 р.) і в Англії (1180 р.) відкриваються аптеки і вперше з'являється назва професії — ароШесагіиз. Аптечна монополія в Європі виникла пізніше, у XV ст., як наслідок розвитку торгівлі.

Поступово лікознавство виходило на матеріалістичні позиції і звільнялось від схоластичної теології та догматизму. Відкриття Везаліем малого кола кровообігу остаточно спростувало вчення Галена про бу­дову людського тіла і дало поштовх медицині і лікознавству для даль­шого розвитку.

Подорожі, географічні відкриття і колоніальне загарбання земель збагатили медицину ліками. До Європи почали привозити опій, камфору, хінну кору, плоди какао, гваякове дерево, коріння ялапи тощо.

Великий фактичний матеріал, зібраний алхіміками, а потім постав­лений на матеріалістичну основу, підготовив швидкий розвиток хімії, явився новий її напрямок — ятрохімія, або лікувальна хімія, яка е початком фармацевтичної хімії.

Проти галенізму і схоластики в медицині одним із перших розпочав боротьбу Парацельс (1493—1541 рр.). Він вважав, що тільки експериментом вдається довести, що добре, корисно і відповідає істині, а пози експериментом — немає знань. Дуже цінним у лісознавстві є його вчен­ня, нове для свого часу,— про дозування ліків: «Усе є отрута і ніщо не позбавлене отруйності; лише доза робить отруту непомітною».

Парацельс вважав, що життєдіяльність людського організму є спо­лученням певних хімічних речовин. Хвороби — це відхилення складу організму від своєї норми, тобто хімічне порушення рівноваги. Щоб її відновити, треба діяти на організм хімічними засобами. Він перший виступив проти гуморальної теорії і замість неї для пояснення життє­вих явищ висунув теорію хімічних перетворень.

Парацельс створив наукову хімічну фармацію. Він випробував лі­карську дію усіх відомих на той час препаратів. Парацельс вказував на потребу добувати з рослини речовини, які зумовлюють її дію,— «діючі начала», чим заперечував вчення Гіппократа про необхідність зберігати природність лікарської сировини.

Препарати, виготовлювані за методом Парацельса, називалися medicamenta spagirica (spao— витягую, ageiro — збираю) на відміну від medicamenta galenica.

Вплив ятрохіміків на розвиток та організацію роботи аптек був величезний. В аптеках обладнувалися лабораторії для готування хіміч­но чистих препаратів, завдяки чому були відкриті способи і методи до­бування, очищення речовин і хімічного дослідження їх як нарізно, так і в суміші.

З'явилося багато збірок прописів, фармакопей та інших порадників про складання ліків і виготовлення лікарських препаратів.

Поряд з блискучими відкриттями Парацельс не зміг цілком подо­лати середньовічну містику та ідеалізм. Парацельс припускав, що для лікування кожної хвороби бог створив особливі ліки, і наводив приклад дії ртуті на сифіліс. Звідси пішла ідея, що «весь світ — аптека, а всевишній — верховний аптекар».

Виходячи з теорії, що проти кожної хвороби є відповідні ліки, парацельсисти шукали метод, який дав би можливість розпізнавати цю від­повідність. Так почало розвиватись вчення Парацельса про «сигнатури.» (Signa naturae — знаки природи), наприклад, звіробій з дірчастим лис­тям — для лікування колотих ран; колючий будяк — проти внутрішніх кольок і т. д. (подібне лікується подібним). Крім форми, брався до уваги смак і колір.

ФАРМАЦІЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ XVIII—XIXст.

Перехід до капіталістичного способу виробництва позначився і на фармації.

Багато відкриттів із хімії та фармації зробили в ту пору в Західній Європі фармацевти під тиском воєнних потреб держав або конкуренції. Французький учений фармацевт Фуркруа запропонував дубильні кис­лоти для дубіння шкіри. Пермантьє запровадив культуру картоплі як додатковий продукт харчування для солдатів і голодуючої держави. Кавенту розробив спосіб виготовлення мила із золи і масляних відхо­дів, запропонував метод очистки питної води і т. п.

У зв'язку з широким застосуванням опію для лікування різних хво­роб і в пошуках парацельсівського діючого начала фармацевти приді­ляли велику увагу дослідженню наркотиків. Виділити морфін, довести його лужний характер і те, що саме він є діючою речовиною в опії, по­щастило аптекареві Сертюрнеру (1783—1841 рр.), за яким і визнано пріоритет у відкритті цього наркотика.

Велику увагу приділяли також дослідженню хінної кори. Порошок її під назвою «єзуїтського» вживали в Європі з 1639 р. Фармацевт Сегюєн, вивчаючи хінну кору, виділив хінін, але не чистий. У чистому ви­гляді його добули фармацевти Пеллетьє і Кавенту, Ці дослідники не тільки знайшли алкалоїди, а й виробили основні методи видобування їх із рослин. Звідси почався переворот у фармацевтичній справі, бо було закладено фундамент для синтезу численних лікарських засобів.

Французькі фармацевти Робіне, Нотівель, Пелуза, Куртуа та інші досліджували глікозиди, а працею фармакогноста А. Чирха «Handbuch der Pharmakognosoe» користуються й досі.