Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Державне регулювання інвестиційного процесу

Реферати / Економіка / Державне регулювання інвестиційного процесу

Перехід до економічного зростання у ході трансформації адміністративно-командної економіки в рин­кову тісно пов'язаний із ефективністю управління державою інвестиційним процесом,

Деякі економісти вважають, що про­блеми перехідних економік можна розв'язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно породжує суперечності та проблеми, які неможли­во ефективно вирішити, застосовуючи виключно ринкові механізми. Обста­вини, за яких упродовж двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують краї­нам із перехідною економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб підтримувати соціально-еконо­мічну стабільність суспільства, держава має забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із ринковим середовищем із метою по­слаблення негативного впливу струк­турних диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на мотивації капіталовкладень. У краї­нах, що розвиваються, держава відіграє не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим більшою довірою суб'єктів господарю­вання вона користується та чим більши­ми фінансовими можливостями володіє. Перехідний період характеризується власне поступовим переходом держав­ного апарату від методів прямого уп­равління (план-закон, як правило, забезпечуваний адміністративним при­мусом) до ринкових методів регулю­вання (формулювання цілей, досягнен­ня яких мотивується матеріально) в міру створення ринкового середовища. Зав­данням державного регулювання при цьому є досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням співвідношення сил со­ціальних партнерів. Зрозуміло, заслу­говує на увагу не так питання про до­цільність державного регулювання рин­кової економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.

При розробці державою інвести­ційної стратегії слід визначити тип інве­стиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування то­що.

Інституційна структура віддзерка­лює відносини між фінансовими посе­редниками (банками, фінансово-кре­дитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредито­рами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних уста­нов, міжнародних організацій; комер­ційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транс­національними компаніями, приват­ними фірмами). Зокрема, американ­ським типом інвестиційної моделі (пе­реважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (про­відна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за про­ектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).

Із глобалізацією руху капіталу за­гальні темпи зростання міжнародних інвестицій стали істотно перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі товарами. Зокрема, збільшується част­ка прямих інвестицій у загальному об­сязі приватного й державного капіталу (в 1990-ті роки — близько 33%). Виве­зення державного капіталу теж зростає і становить сьогодні чверть від загально­го обсягу експорту капіталу. Втім, ці процеси більше стосуються країн із роз­винутою економікою (на них припадає близько 70% від загального обсягу іно­земних інвестицій). Частка країн, що розвиваються, на світовому ринку по­зичкового капіталу постійно змен­шується. Водночас серед цих країн іно­земні інвестиції розподіляються досить нерівномірно. Починаючи з 1992 року, зарубіжні компанії інвестували в Ки­тай понад 270 млрд. доларів США, тоб­то майже половину всіх інвестицій у країни, що розвиваються. Прямі іно­земні інвестиції в Україну за роки незалежності становили 2-9 млрд. доларів, або менше 7% від ВВП (за станом на кінець І півріччя 1999 року), що є одним із найнижчих показників серед пост-соціалістичних країн у розрахунку на душу населення. Зокрема, іноземні інве­стиції у вітчизняну банківську систему становлять нині у доларовому еквіва­ленті 180 млн. доларів, або близько 6% від загальної суми зареєстрованих ста­тутних фондів українських комерційних банків (нині в Україні функціонує 26 банків за участю іноземного капіталу).

Основні обсяги іноземного капіта­лу, враховуючи їх швидку окупність, вкладені в харчову промисловість — 622 млн. дол. США (21% від загального об­сягу) та внутрішню торгівлю — 501 млн. дол. США (17%).

У цій ситуації зростає роль державно­го регулювання щодо забезпечення аде­кватних механізмів інвестування, зокре­ма, акумуляції та ефективного викори­стання внутрішніх ресурсів суспільства, створення умов для повернення капіта­лу в країну тощо.

Невід'ємним елементом ефективно­го механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачати­ся не лише формування страхових ре­зервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм викори­стання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за подан­ням Валютно- кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-аген­том зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

Слід зазначити, що у структурі зов­нішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на держав­ний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськи­ми установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Ос­новні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінан­сування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для за­купівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зва­жаючи на брак прямих іноземних інве­стицій у країну та значні обсяги зов­нішнього боргу (у першому півріччі по­точного року сукупні платежі з його об­слуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно па­дає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи ста­ріння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюван­ням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступе­нем обробки. Від 1990 року частка енер­гоємних та сировинних галузей (мета­лургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудуван­ня і харчової промисловості — змен­шилася більш як на 40%, а легкої про­мисловості — у вісім разів (до 1.5%).

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали