Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Історія розвитку охорони здоров’я в Україні

Реферати / Медицина / Історія розвитку охорони здоров’я в Україні

Наприкінці XI ст. у бібліотеці Ярослава Мудрого нагромадилося уже багато творів, серед яких були книги медично-біологічного змісту, що описували цілий ряд ліку­вальних рослин, метали, опій, перебіг захворювань, будо­ву людського тіла, тодішні уявлення про фізіологію людини.

Досить добре на ті часи в Русі була зорганізована опіка над хворими і каліками. "Церковний Устав" князя Воло­димира доручав церквам і монастирям організацію різних доброчинних установ (шпиталів, притулків для старих, сліпих, калік). На утримання хворих та інвалідів Володи­мир встановив великий податок.

У статуті про церковні суди вже згадується про лікарів як про окрему групу людей та про існування лікарень.

У різних державних актах того часу зустрічаємо реко­мендації гігієни і накази добре ставитися до хворих. На­приклад, у "Повчанні ." Володимир Мономах пише: "Куди підете чи де зупинитеся — напоїте і нагодуйте жебрака і подорожнього і хворого відвідайте, покійника проводіте, бо ми всі смертні". У "Руській правді" вказано право потер­пілого вимагати від винуватця гроші на лікування.

У той час лікуванням хворих переважно займалися мо­нахи. Наприклад, "Печорський патерик" згадує про лікарів св. Антонія Печерського, св. Алімпія, св. Пимена, св. Козьму, св. Агапія, Дем'яна Пресвітера та ін.

Але були на Русі і лікарі-чужинці: греки, вірмени та ін. Князь Володимир Великий посилав свого лікаря (Івана Смеру) в Грецію для поповнення знань.

У XII ст. відомим був лікар Петро Сиріянин. Лікуван­ням займались і народні медики: знахарі, відуни, лечці, знавці зел та ін.

Велику роль у лікувальних справах посіли жінки з ви­щих верств тогочасного суспільства. За історичними дани­ми, дочка чернігівського князя Єфросинія була знайома з медичною літературою того часу. Княгиня Анна Всеволо­дівна, яка заснувала першу світську (жіночу) школу, — сприяла викладанню медицини в цій школі.

Але на той час у всій Європі медицина знаходилася на стадії первісного розвитку.

За історичними джерела­ми, перший шпиталь для лікування хворих та перебуван­ня інвалідів побудував на Русі в 1070 р. св. Феодосій Печерський.

Першим відомим нам в історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія — Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вона народилася в 1108 р., одержала добру освіту, ціка­вилася народною медициною. В юному віці з успіхом по­чала лікувати хворих, за що в народі одержала назву "Доб­родії". В 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши під час коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії—Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало немало видатних лікарів.

Першою видатною постаттю в українській медичній на­уці після Євпраксії був Юрій Дрогобич (бл. 1450—1494). Справжнє прізвище Котермак, народився в м. Дрогобичі біля Львова. Закінчив Краківський університет і одержав звання магістра. Продовжив навчання в Болонському уні­верситеті, став професором медицини і філософії, відомим астрономом і згодом ректором цього університету. В 1483 р. в Римі була надрукована його праця "Прогностичне судження". В 1488р. Ю.Дрогобич повернувся до Кракова і очолив кафедру медицини в місцевому університеті.

Вірогідно, Ю. Дрогобич був не єдиним українським вченим-медиком у XV—XVI ст. В архівах Краківського універ­ситету згадуються студенти з різних населених пунктів України. Професором медицини в Краківському універси­теті в середині XVI ст. був Йосип Струсь, який написав зна­мениту працю про пульс.

Українцями, на думку дослідників, були професори пер­шої в Україні медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVII ст. відігравала Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою шко­лою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських університетах.

За далеко неповними даними колишніми учнями Києво-Могилянської академії були близько 740 українських лі­карів, її закінчили такі видатні українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан Андрієвський, Да­нило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михай­ло Гамалія та ін.

Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження навчання до відомих університетів Захі­дної Європи: Лондона, Парижа, Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл, ме-дико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше — Московщини.

Однією з найяскравіших особистостей серед вітчиз­няних вчених-медиків XVIII ст. був Данило Самойлович. Його вважають одним із основоположників вітчизняної епідеміології. Широко відомі праці Самойловича з інфекційних хвороб. Усі дванадцять тогочасних академій Євро­пи обрали його своїм почесним членом, за винятком Пе­тербурзької Академії наук.

Іншим видатним українським лікарем цієї епохи був Нестор Амбодик-Максимович, уроженець Полтавщини. Він увійшов виісторію вітчизняної медицини як засновник акушерства. Його підручником з акушерства "Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле" користувалося багато поколінь лікарів та акушерок.

Велику роль в історії вітчизняної медичної освіти відіграв перший підручник з педіатрії "Педіатрика" Степана Хотовицького. Страсбурзький університет блискуче закінчив Олександр Шумлянський, один з перших вітчизняних гістологів, який описав будову нирки, зокрема її капсулу, відому під назвою "капсула Шумлянського—Боумена".

Гордістю вітчизняної медицини є Мартин Тереховський, один з піонерів учення про еволюцію живих організмів, а також Іван Полетика, який першим очолив генеральний госпіталь і госпітальну школу у Петербурзі, займав найвищі на ті часи медичні пости в державі.

Поряд з розвитком медичної науки розвивалася хірургіч­на допомога на полі бою. її надавали цирульники. Існува­ли цехи-об'єднання цирульників у м. Львові, Києві, Луць­ку. У статуті Київського цеху цирульників писалося: "Май­стерність цирульника має полягати в тому: голити, кров жильну і заошкірну пускати, рани гоїти рубані, пробиті та стріляні, а особливо у вириванні зуба та вилікуванні фран­цузької і шолудної хвороб .".

Хворих та поранених продовжували лікувати у шпита­лях, які існували при братствах і монастирях, як, наприк­лад, шпиталь при Трахтемирівському монастирі, де ліку­валися поранені козаки.

Необхідність мати лікарів для армії та для боротьби зі спустошливими епідеміями зумовила появу госпіталів, ка­рантинів, аптекарських городів, польових аптек. У XVIII ст. було відкрито перші госпітальні школи — навчальні заклади для підготовки лікарських кадрів. В Україні перша медична школа була заснована в Єлисаветграді (нині Кіровоград).

Поряд з різними природничими науками в XIX ст. особ­ливого розвитку набирає медицина. Видатними вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, І. Буяльський видав оригінальний атла оперативної хірургії "Анатомико-хирургические таблицьі", які були перекладені на ряд іноземних мов. Також ним упер­ше в межах Росії був застосований хлороформний наркоз.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали