Гнійні захворювання пальців

Більші травми рідше спричинюють панарицій, бо їм приділяють більшу увагу. Частіше причиною панарицію є стрептококи і стафілококи. Виникає запальний процес на пальцях частіше тоді, коли шкіра їх суха, змозоліла.

У більшості хворих панарицій локалі­зується на правій руці — через підвище­не її функціональне навантаження. Най­частіше уражається кінцева фаланга.

Класифікація. Залежно від глибини проникнення мікробів і розвитку інфекції розрізняють такі види панари­цію:

1) поверхневий — шкірний (panaritium cutaneum); підшкірний (panaritium subcutaneum), нігтьовий (білянігтьовий, або пароніхія — panaritium parunquale s.paronychia);

піднігтьовий (panaritium subunquale);

2) глибокий — сухожилковий (panaritium tendinosum s.tendovaginitis purulenta); кістковий (panaritium osseum); суглобовий (panaritium articulare).

Якщо патологічний процес захоп­лює всі тканини пальця, розвивається пандактиліт (pandactilitis).

Глибокий панарицій звичайно є наслідком несвоєчасного і неповно­цінного лікування поверхневого.

Клініка і хірургічна тактика при різних формах панарицію мають свої особливості.

Шкірний панарицій вини­кає у разі неглибокого проникнення інфекції. Запальний процес при цьому розвивається під епідермісом. Останній відшаровується і утворюється пухир, заповнений гноєм. Частіше цей вид панарицію локалізується на долонній поверхні пальця. Поява пухиря супро­воджується незначним болем, який поступово збільшується. Пухир може досягати таких розмірів, що захоплює іноді всю фалангу. На тильній поверхні кисті і передпліччя з'являються ознаки лімфангіту, що супроводжується підви­щенням температури тіла. Загальний стан хворого при такому виді панари­цію звичайно не порушується.

Лікування шкірного панарицію опе­ративне: обробивши операційне поле, ножичками по краях зрізують пухир. Гній видаляють, некротизований епі­дерміс видаляють. Після цього треба переконатися, чи підшкірний пана­рицій не має зв'язку з глибокими тка­нинами. Для цього пальцем натиска­ють на уражену ділянку. У разі проник­нення інфекції під шкіру з глибини буде виділятися гній. У таких випадках, за­стосовуючи той чи той метод знеболен-ня, підшкірний гнояк розрізують. Опе­рацію закінчують накладанням пов'яз­ки, просякненої антисептиком. Якщо шкірний панарицій ускладнюється лімфангітом, проводять іммобілізацію пальця і кисті, терапію променями УВЧ.

На тильній поверхні шкірний пана­рицій зустрічається рідше і локалізуєть­ся частіше на середній фаланзі. Серед­ня тривалість шкірного панарицію — 4-5 діб.

Підшкірний панарицій бу­ває найчастіше. Причиною проник­нення інфекції в підшкірну основу є колоті мікротравми. У 80—90 % ви­падків локалізується на долонній по­верхні І—III пальців правої кисті. У жінок підшкірний панарицій буває ча­стіше, ніж у чоловіків (уколи голкою).

Підшкірний панарицій супровод­жується появою сильного болю в пальці, який не дає хворому спати. Іноді біль має сіпаючий характер, що синхронний з пульсом. Він зв'язаний з тим, що сполучнотканинні перетин­ки, які йдуть вертикально від шкіри до окістя, не дають можливості поширю­ватися набряковій рідині, тому тиск її в тканинах підвищується, стискаються нервові рецептори.

Палець набрякає, особливо його тильна поверхня. Коли процес локалі­зується лише в підшкірній основі, по­червоніння шкіри спочатку може не бути. У разі вираженого набряку шкіра стає навіть блідою внаслідок стиснен­ня кровоносних судин.

Натискуючи зондом на уражену ділян­ку, виявляють максимальну зону болючості. Хворий щадить палець і тримає його дещо зігнутим. При підшкірному панариції загальний стан хворого майже не порушується. По ходу сполучнотка­нинних волокон процес може перейти на кістку, в сухожилкові піхви, суглоб, лімфатичні і кровоносні судини.

Хворі з підшкірним панарицієм на перших порах рідко звертаються по до­помогу до лікаря. Звичайно вони це роблять після першої безсонної ночі, що є грубою помилкою, бо в цей час у більшості випадків у тканині пальця виникають вже глибокі деструктивні, некротичні процеси.

У перші 2—3 доби (в серозній або серозно-інфільтративній стадії) під контролем лікаря може бути проведена консервативна терапія. Потрібно іммо­білізувати кисть, застосувати місцеву і загальну антибіотикотерапію, призна­чити сульфаніламідні препарати. Місцева антибіотикотерапія полягає у введенні препарату разом із 0,5 % роз­чином новокаїну внутрішньовенне (після накладання на нижню третину передпліччя джгута) в одну з набряк­лих вен тилу кисті в дистальному на­прямку (100 000—200 000 ОД бензил­пеніциліну натрієвої солі на 20—40 мл 0,5 % розчину новокаїну). Джгут три­мають 8—10 хв.

На уражений палець накладають спиртову волого-висихаючу пов'язку, яку змінюють 2—3 рази на добу, роб­лять для пальця теплі ванни (спиртові або з антисептиком) по 40—60 хв 2 рази на добу.

За відсутності протягом 1—2 діб ефекту від консервативної терапії по­казане оперативне лікування. Останнє повинно проводитися під надійним знеболенням. Це може бути місцева новокаїнова анестезія (при підшкірно­му панариції нігтьової і середньої фа­ланг) або внутрішньовенний наркоз. Місцеву анестезію проводять за мето­дом, запропонованим Оберстом—Лу-кашевичем.

При підшкірному панариції нігтьо­вої фаланги доцільно проводити так зва­ний ключкоподібний розріз. Забезпе­чуючи добре відтікання гною, він не дуже деформує палець, не порушує його тактильної чутливості і функції.

Уразі локалізації запального проце­су на основній і середній фалангах про­водять розрізи по бічних поверхнях пальця відповідної фаланги (мал.73).

Можна застосовувати також по­здовжні розрізи через точку найбільшої болючості. Після розкриття осередку запалення і створення умов для еваку­ації гною вирізують некротизовані тканини. Рану дренують гумовими смуж­ками. Не рекомендується застосовува­ти марлеві тампони, бо вони швидко висихають і гальмують відплив гною.

Деякі автори після розтину гнояка і проведення некректомії рекомендують у післяопераційний період накладати пер­винні шви, інфільтруючи кілька разів тканини бензилпеніцилін-новокаїно­вим розчином.

За наявності загальних клінічних проявів проводять детоксикаційну те­рапію.

Пароніхія — це запалення нігтьово­го валика. Частіше причинами виник­нення пароніхії є мікротравми тильної поверхні кінцевої фаланги, поблизу нігтя, задирки. Характеризується па-роніхія болючою припухлістю при-нігтьового валика і гіперемією сусідніх тканин. Уражений валик нависає над нігтьовою пластинкою. Пальпація кінця пальця, особливо біля основи нігтя, різко болюча. Іноді гній може проникнути під нігтьову пластинку, і тоді виникає піднігтьовий панарицій. Під час натискування з-під шкірного валика виділяється гній. Загальний стан хворих майже без змін.

За локалізацією гною розрізняють поверхневу (субепідермальну) і глибо­ку пароніхію. У разі останньої гній зби­рається в товщі нігтьового валика.

Лікування пароніхії починають із за­стосування консервативних заходів. Кілька разів на добу роблять теплі ван­ночки із розчину натрію гідрокарбона­ту. Проводять фізіотерапевтичні про­цедури. Щоб забезпечити відтікання гною, пінцетом або ножичками можна трохи відтягнути угору нігтьовий ва­лик. Коли це не допомагає, показане оперативне лікування. Роблять два роз­різи нігтьового валика (по 0,5 см кож­ний) як продовження двох країв нігтьо­вої пластинки. Відсепаровують клапоть нігтьового валика. Розтинають прокси­мальний кінець нігтьової пластинки і вирізують її на відстані 0,5 см в місці, де вона відшарована від ложа. Важли­во добре відхилити при цьому нігтьову пластинку, ретельно видалити гній, не пошкоджуючи при цьому нігтьового ложа і нігтьового валика. Інакше ніготь і нігтьовий валик, які відростають, бу­дуть деформованими і розщепленими. Після описаних вище маніпуляцій кла­поть нігтьового валика кладуть на місце, накладають асептичну пов'язку (опера­ція Каневела).