Втрати, смерть і горе

Реакція втрати вважається патологічною, якщо вона суп­роводжується надмірним емоційним вибухом, надто довгим чи повністю відсутнім. Гнів - це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.

При патологічній реакції втрати людина може годинами розповідати про померлого й обставини його смерті.

Мета втручання в кризових ситуаціях

Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над ситуацією.

Принципи:

- втручання повинно бути своєчасним, активним і рішу­чим;

- створіть атмосферу духовної близькості, боріться з відчу­женням;

- шукайте підтримки сім'ї та суспільства;

- пам'ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької людини;

- не посилюйте страждань хворого;

- не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень).

10 порад для тих, хто переживає горе:

1. Дайте вихід хвилюванням, не стримуйте почуттів, не соромтесь плакати.

2. Поговоріть про своє горе з друзями. Не приховуйте того, що сталося. Попросіть поради, але не переобтяжуйте друзів скаргами.

3. Зосередьтесь на сьогоденні. Постарайтесь не думати про нещастя, яке сталося. Дивіться в майбутнє з надією.

4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.

5. Якщо знаєте, що робите, дійте швидко і рішуче. Дійте згідно з розробленим планом.

6. Не залишайтесь на самоті, постарайтесь зайнятись чи­мось іншим. Будь-яке заняття - спорт, театр, клуби - піде вам на користь.

7. Не зганяйте зла на інших. Стримуйте в собі злість і во­рожість, особливо спрямовані на членів сім'ї.

8. Щоденно займайтесь фізкультурою: ходьбою, плаван­ням, гімнастикою.

9. Дотримуйтесь розпорядку дня. Звичний уклад життя (регулярний прийом їжі, робота в домі) приносить відчуття за­хищеності. Не засиджуйтесь допізна і постарайтесь перед сном не думати про своє горе.

10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря, вам та­кож допоможуть у церкві.

Повідомлення про нещастя:

- лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів осо­бисто, а не телефоном;

- розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;

- якщо ж необхідно повідомити телефоном, то це повинна

робити досвідчена людина;

- родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причи­ни і обставини смерті хворого, не треба приховувати від них патологоанатомічного обстеження.

Рекомендації для людини, яка повідомляє про нещастя.

1. Дайте родичам можливість:

1.1. Усвідомити те, що сталося.

1.2. Відреагувати.

1.3. Вільно висловити емоції.

1.4. Побути в тиші.

1.5. Дати запитання.

1.6. Побачити померлого.

2. Уникайте:

2.1. Поспіху.

2.2. Різкості.

2.3. Брехні.

2.4. Банальності.

2.5. Дайте відповіді на всі запитання.

2.6. Не приховуйте причини смерті.

Допомога

• Реакції можуть бути найрізноманітніші - від вражаючо­го мовчання і небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини.

• Дайте можливість виплакатися.

• На знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку наплече.

• Запропонуйте чашку чаю чи води.

• Запитайте, як співбесідник себе почуває.

Помираючий хворий

Лікування помираючого хворого - важке випробування для кожного медичного працівника, тому що важко зрозуміти своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити, не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні і духовні потреби, відчувати останні радощі.

Основні складники допомоги включають:

• емоційну, соціальну і духовну підтримку;

• симптоматичне лікування;

• психотерапію.

Медична сестра, доглядаючи за помираючим хворим по­винна вміти дати відповідь на такі запитання пацієнта:

• В чому суть хвороби ?

• Що можна зробити для поліпшення загального стану ?

• Чи будуть у мене страждання?

• Скільки я проживу ?

• Чи зможу я залишитися вдома, чи помру в лікарні ?

Це найважчі запитання. Для того, щоб обговорювати їх з хворим потрібна чесність, такт і досвід.

До захворювань, при яких радикальне лікування не мож­ливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.

Допомога хворим і їх родичам

Медична сестра повинна:

- вміти слухати;

- розуміти невербальну моду;

- надавати емоційну підтримку;

- спілкуватися з хворим відкрито, довірливо, ставитись до хворого зі співчуттям;

- чесно відповідати на питання, не подавати надій, які не збуваються;

- давати можливість запитувати;

- розуміти потреби хворого;

- старатись задовольнити потреби хворого;

- передбачити труднощі і бути готовою до їх вирішення.

Хворий хоче відчувати себе захищеним. Він чекає, щоб його заспокоїли, сказали, що він не буде страждати. Хворому важливо знати, що робиться все можливе, він не повинен почу­вати себе в ізоляції, не повинен відчувати, що від нього щось приховують. Найгірше для хворого - це відмова медичного працівника від допомоги. Найбільш часті проблеми у помираючих хворих:

- пригнічений настрій;

- тривожність;

- біль;

- анорексія (відсутність апетиту);

- нудота, блювота;

- запори.

Е. Кюблер-Росс виділяє чотири стадії вмирання:

- заперечення;

- гнів;

- депресія;

- прийняття.

Стадії можуть видозмінюватись, окремих стадій може не бути, проте схема в цілому дозволяє зрозуміти, що переживає людина, яка помирає, і правильно спланувати консультацію.

Основні принципи консультації такі:

- будьте завжди готові надати допомогу;

- проявляйте терпіння;

- дайте можливість виговоритись;

- скажіть декілька втішних слів, поясніть хворому, що його відчуття зовсім нормальні;

- спокійно ставтесь до його гніву;

- уникайте недоречного оптимізму;

- порадьте членам сім'ї бути разом.

Для людей, які стоять перед обличчям неминучої смерті, духовне життя має особливо важливе значення. Віруючі легше миряться з неминучою смертю. Багато невіруючих перед ли­цем смерті шукають зміст прожитого життя.

Оточуючі повинні зрозуміти, наскільки збентеженою є хвора людина, повинні бути готові простягнути йому руку допомоги. Величезну роль тут відіграє священик. Допомогти хворому об­пертись на свої духовні сили - означає допомогти йому підня­тись над своєю хворобою.

Припинення життя відбувається поступово, навіть при, зда­валося б, миттєвій смерті. Отже, смерть є процесом, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій: преагонію, агонію, клінічну і біологічну смерть.

Преагонія характеризується різною тривалістю (години, доби). В цей період спостерігається задишка, зниження артері­ального тиску до 60 мм рт. ст. і нижче, тахікардія. У людини спостерігається затьмарення свідомості. При розвитку у пацієнта термінального стану необхідно обов'язково проінформувати про це родичів.