Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Геополітична складова державницької думки

Реферати / Політологія / Геополітична складова державницької думки

§2. Росія як геополітична проблема

Проблема українсько-росiйських вiдносин, Росiї взагалi, її iсторичної долi є однiєю з найважливiших в українських геополiтичних концепцiях.

Загальним місцем для незалежної суспільної думки першої половини ХХ ст. був висновок про те, що приєднання України до Московського царства призвело до розриву традицiйних зв’язкiв з Захiдною Європою, насильницької змiни зовнiшньоторговельних пріоритетiв та геополiтичних орiєнтацiй. Свідома централізація суспільного та культурного життя з боку царського уряду встановлювала заборону виїжджати без спецiального дозволу, на навчання, відбивалася в системі розпоряджень влади, що спрямовували українську торгiвлю лише через пiвнiчнi порти iмперiї i т.ін. «Росiйська торговельна i митова полiтика, не спиняючись нi перед чим, щоб розiрвати й зруйнувати торговельнi зв’язки України з її iсторично сформованими захiдними ринками, щоб знищити взагалi українську торговлю й вiддати український торг в руки купецтва московського й притягнути Україну економично до пiвночи, до великоруських центрiв — Петербурґа i Москви» 13.

Говорячи про особливостi геополiтичних спрямувань в iсторiї двох народiв, С.Рудницький зауважує, що «природа вказала Московщинi цiлком иншi гидрографiчнi шляхи, як Українi .» 14. Ю.Липа пiдкреслює, що у той час, коли українцi як нацiя формувались на берегах рiк Пiвнiчного Причорномор’я, росiяни — в басейнi Волги. У книзi «Розподiл Росiї» Ю.Липа говорить, що хоча за довгi столiття експансiї росiяни розселились на значному просторi, багато з цих територiй так i не стали справдi росiйськими. І йдеться тут не тiльки про тi краї, де росiяни не становлять етнiчної бiльшостi: Україна, Прибалтика, Кавказ, Середня Азiя i т.ін., а й про Сибiр i Далекий Схiд. «Останнi роки iсторiї Росiї — це щораз тяжча боротьба центральної влади з рiжнороднiстю людей i краю. У цiй боротьбi найтрагiчнiше було те, що централiстична iдея виявилася недоцiльною на просторах Росiї. Щораз тяжчi удари завдає ця iдея попросту людському життю» 15. Цi удари забирали i забирають мiльйони життiв і в народiв, пiдкорених iмперiєю, i у власне етнiчних росiян — заручникiв росiйської iмперської iдеї. Аналiзуючи географiчнi особливостi власне Росiї, розташування населення, промислових центрiв, комунiкацiй, Ю.Липа доходить висновку, що за умов демократичного полiтичного устрою та вiльного розвитку виробництва i економiчних зв’язкiв вiд Росiї почнуть вiдходити територiї поза її європейською частиною. Першою серед них буде Сибiр, яка є «властива росiйська Америка, що лежить коло самої Росiї i зв’язана залiзницею з нею i Середньою Азiєю» 16. Симптомами аналогічного розвитку подiй для нього були сибiрський сепаратизм та численні сибiрськi уряди часiв революцiї. Сибiрська промисловiсть бiльш зацiкавлена в економiчних зв’язках поза Росiєю, нiж у нiй самiй. Ще яскравiше цi тенденцiї виявляються на прикладi Далекого Сходу, коло економiчних iнтересiв якого лежить у Тихоокеанському басейнi: вивезення сировини до США, Японiї, Австралiї, Пiвденно-Схiдної Азiї та ввезення звiдти промислової та сiльськогосподарської продукцiї — набагато вигiднiше, нiж з власне Росiї. Висновок щодо майбутнього Росiї однозначний — її розподiл. Питання лише в тому, на думку Ю.Липи, коли це вiдбудеться i яким шляхом та з якою кiлькiстю жертв. Демократичне майбутнє Росії можливе лише за умови, коли вона не буде витрачати всі життєві зусилля нації на утримування в покорі інших. Подiбну думку висловив у працi «Чому ми хочемо самостiйної України» С.Рудницький: «У оновленiй демократичнiй Росiї буде великоруське живло безумовно продовжати заграничну полiтику царської Росiї. Тому треба буде українцям доконче, коли вже не добути їм повної самостiйности, дуже пильнуватись, щоби знову не попастись в московську неволю — вже не царську, а поступову. Треба коли не самостiйнiсть, то автономнiсть України так сильно поставити й так гарно захистити перед всякими посяганнями московських централiстiв, щоби Україна мала з свого догiдного географiчного положення тiльки користь, а не шкоду» 17.

§3. Плани для майбутнього

Багато в чому особливостi iсторiї України та її перспективи випливають з особливостей територiї, що її посiдає український народ. «Українська земля творить виразну географiчну цiлiсть, самостiйну й окремiшну супроти сусiднiх земель: Молдави, Угорщини, Польщi, Бiлоруси, Московщини. Вона опирається вiд пiвдня о Чорне море, Карпати й Кавказ, на пiвночи о багна i лiси Полiсся. Хоч нема в України добрих природних границь вiд заходу, пiвнiчного сходу i сходу, то вона як пiвнiчна побережна країна Чорного моря, має важнi цiхи одноцiльностi . український народ має свою питому землю, що творить виразну й одноцiльну географiчну одиницю» 18. Перевага згаданої одноцiльностi, що в нормальних умовах мала бути однiєю з важливих умов нормального розвитку держави, практично повнiстю перекреслювалась iншою географiчною особливiстю української територiї — браком на значних дiлянках природних кордонiв. У зв’язку з цим i «полiтичнi границi мали на Українi завсiди непостiйний i неготовий характер» 19.

Брак природних кордонiв стояв на завадi полiтичнiй самостiйностi. Набуття полiтичної незалежностi створює для України умови реалiзацiї свого призначення. Географiчне розташування та особливостi iсторiї розкривають суть цього призначення. Пiсля Росiї, Україна є найбiльшою за територiєю державою Європи iз великим промисловим та людським потенцiалом, з родючими ґрунтами та помiрним клiматом. «Український нарiд належить до захiдньо-европейського, чи, коротше сказати, — просто-таки европейського кругу не силою тiльки iсторичних зв’язкiв, якi протягом столiть зв’язали українське життє з захiдним, а й самим складом народнього характеру» 20. Саме тому серед перших необхiдно вiдновлювати традицiйнi зв’язки з європейськими країнами, насамперед Нiмеччиною 21.

Контакти з Європою мають допомогти лiквiдувати технологiчний розрив i вiдновити культурнi взаємини, ґарантуючи зовнiшньополiтичну безпеку. З цього виводить М.Грушевський необхiднiсть нашої захiдної орiєнтацiї, замiну нею орiєнтацiї московської.

Ясна річ, що така ідея могла бути реалізована лише самостійною Україною. Говорячи ж про її геополiтичне становище у складi Радянського Союзу, А.Синявський, наприклад, 1927 року констатував: «Україна є також мостом мiж схiдною частиною нашого Союзу, Азiєю й Захiдною Європою. Україна є виступ на Захiд в вороже оточення Захiдної Європи» 22

На противагу iдеям М.Грушевського про орiєнтацiї на Захід український полiтичний діяч, прибічник монархiчної iдеї В’ячеслав Липинський в серединi 20-х рокiв вважав, що «в даний момент нiхто в Європi сильної i великої Української Держави собi не бажає. Навпаки, єсть багато сил, що власне заiнтересованi в тому, щоб нiякої України не було, або щоб вона була якнайслабша. Тому при вiдбудовуваннi нашої державно-нацiональної традицiї i при реставрацiї Гетьманства ми не тiльки не можемо покладати надiй на допомогу якоїсь «орiєнтацiї», а навпаки мусимо бути готовi, що рiжнi зовнiшнi сили будуть нам у тому на скiльки можливо заважати» 23. Історичний досвiд показує, що навiть коли в України i з’являються союзники, то вони починають досить швидко лякатися перспективи міцної України й однiєю рукою руйнують те, що iншою допомагали будувати. Така сама ситуацiя була за часiв Хмельниччини та Руїни, коли українськi гетьмани у пошуках зовнiшньої пiдтримки хилилися i до Варшави, i до Стамбула, i до Бахчисарая, i до Москви, але всi «помiчники» лише розоряли наш край. Під час революцiї 1917–1920 рр. пiдтримка нiмцiв, австрiйцiв та Польщi Пiлсудського також коштувала надто дорого. Тому Липинський i певен, що зовнiшня пiдтримка в кращому разi допоможе Українi стати країною-буфером мiж Європою i Росiєю.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали