Однак дослідники процесів комунікації, хоч і визнають її двополярність (це неможливо не визнавати), не акцентують уваги на активній ролі об'єкта у сприйнятті поширюваної інформації. Усякий поступ до спільної рівності тих, хто здійснює комунікацію, є поступ від комунікації до спілкування. "Комунікативний процес є основою спілкування", - цілком справедливо зауважив В. В. Різун (11, с. 3).
Так, Шеррі у книзі "У людській комунікації. Перегляд, огляд та критика", що вийшла у Кембриджі у 1966 році, пише: "Комунікація є по своїй суті суспільною справою. Люди розгорнули велику кількість різноманітних комунікативних систем, які зробили можливим їхнє суспільне життя . Слово "комунікація" означає буквально "участь", та саме по тій мірі, по якій ви та я у даний момент знаходимося у стані комунікації, ми спільно беремо участь (є співучасниками). Ми утворюємо не стільки союз, скільки єдність" (14, с. 3-5).
Ствердження цілком справедливе. Єдине, що можна було б закинути його авторові, це те, що воно однаково належить до сфер інформування, комунікації й спілкування - та інформації у найширшому розумінні. Крім того, Шеррі, як і його попередники та продовжувачі, не переносить комунікацію у масовий світ. Зате він уже "має його на увазі" у своїх міркуваннях, і вже цим опиняється попереду інших. А якщо б він придивився пильніше до існування комунікації у тому, що ми називаємо світом масової інформації, він міг би побачити, що в ньому замало лінійності відносин "Я - Ти" та навіть площинності "Я - Ти - Він". У світі диктату відносин типу "Я - Всі", як у переході від евклідової геометрії до геометрії Лобачевського, починають розгортатися дивні ефекти.
Зокрема, він виявив би, що комунікація в ньому - це зовсім не єдність і тим більше не союз: світ масових комунікацій насправді царство випадковості, де кожен комунікативний акт сполучає того, хто каже, з "невідомо ким", який є, до того ж, "невідомо яким" і належить до непевної кількості подібних до нього невідомих, що відрізняються від нього та між собою невідомо чим. Однак вони всі реальні людські істоти, вони виявляють себе хоч би тим, що купують наші газети. У цьому розумінні комунікація набагато складніша ніж спілкування, незважаючи на те, що в інших значеннях спілкування набагато складніше комунікації.
Шеррі не виходить за межі лінійності: "У тій мірі, у якій ми одне з одним погоджуємося, ми кажемо, що ми однієї думки або що ми розуміємо одне одного. Це й є єдність". Це, на наш погляд, і так - і не так. Так - у лінійному вимірі. Ні - тому що тут описаний найменший квант єдності, а справжня єдність має соціокультурні масштаби.
І всі надбання філософів щодо суб'єкт-об'єктного характеру комунікації не працюють "поверхом нижче", у сфері масової комунікації, де замість звичного їм суб'єкта лінійного обміну інформацією ("Я - Ти") є особливий суб'єкт (джерело інформації, комунікант), який спрямовує інформацію не об'єкту, а посереднику-журналісту, медіативна функція якого полягає тільки в тому, щоб передати, скомунікувати інформацію подальшому об'єкту, який, однак, є масовим і тому виступає як медіа-об'єкт. Це "медіа" обумовлене й тим, що об'єкт-читач дістає свій статус не від суб'єкта-співбесідника, а від посередника-журналіста, певної третьої іпостасі, який з огляду на свій актив й вольовий характер може прийняти на себе статус медіа-суб'єкта, оскільки до того ж, щойно у стосунках з тим, хто промовляв, був звичайним, тобто класичним суб'єктом.
Журналіст є подвійним посередником, він обмінюється інформацією й з її джерелом - й з читачем, і той, й інший вірять йому. Однак тут є ще одна "медіа" особливість, надзвичайно важлива: він здійснює себе через інформацію, яку слід визнати апріорі сумнівною, бо вона, можливо, була перекручена ним з різних причин.
Власне кажучи, тут немає ні союзу, ні єдності, тому що кожен учасник обміну не відповідає за істину. Той, хто сказав, той, хто передав, і той, хто зрозумів, подібні до учасників дитячої гри у "зіпсований телефон".
У сфері масового інформування, урізаної через неявну присутність об'єкта, поява пасивного учасника комунікації - об'єкта - тільки заплутує справу розуміння, тому що насправді те, що було промовлене, і те що було зрозуміле, разюче відрізняються одне від одного, а чим відрізняються - лишається невідомим через відсутність зворотного зв'язку, діалогу, бесіди - загалом, спілкування. Як же в такий спосіб може здійснитися розуміння?
Цю прикру закономірність помітили ще античні мудреці, згодом філософи класичної школи та батьки-засновники герменевтики не раз приступалися до цієїсуперечності, що нагадує своєю софістичністю загадку про те, чи дожене Ахіллес черепаху.
Якщо скомунікованим лишилося тільки те, що зрозумів об'єкт, то хіба має значення, що саме було промовлено суб'єктом? Об'єкт все одно вибере те, що йому треба, якою б не була звернена до нього промова. Це добре відомий принцип Рассела: людина несвідомо перетворює те, що вона чула, у те, що вона може зрозуміти (3, с. 31). А що саме він вибрав-зрозумів, лишається суб'єктові неясним. Якщо ж помножити такого об'єкта на мільйон чи мільярд, тобто досягти обсягів аудиторії сучасних газет чи глобальної телевізійної мережі, вийде одне з двох: або нічого не можна буде зрозуміти взагалі, або все поволі рушить на свої місця й почнуть проявлятися закономірності.
Словом, з усією наочністю виникає висновок: задля забезпечення справжнього розуміння необхідно переходити від комунікації до спілкування
А відтак перехід у сферу масового спілкування завершив би таку "піраміду розуміння", оскільки визнав б за кожним з аудиторії й за всіма разом, за аудиторією в цілому, статус суб'єкта спілкування замість об'єкта комунікації, а разом з цим - і право на власні думки, рішення й дії щодо отриманої інформації.
М. Каган, оглядаючи ретроспективно стан теоретичної думки на цій ділянці, до якої він тільки приступав, констатував: комунікація й спілкування спочатку збігалися за змістом, потім їх розвели, але поглиблено не прояснили. Ще й нині в багатьох наукових текстах, словниках і навіть енциклопедіях їх ототожнюють, хоч після виходу в світ робіт М. Бахтіна та М. Кагана цього робити вже не слід.
Каган зауважив: "Спілкування - категорія філософської науки" (6, с. 3-4). Від цього місця науці журналістиці треба рухатися далі, тому що масове спілкування - це вже її категорія, точніше однієї з її складових, теорії масового спілкування, яку треба створити.
Щоб просунутися далі, доведеться повернутися до двох згадуваних поглядів на взаєморозташованість трьох сфер обертання інформації у просторі масової свідомості. Стрункість і послідовність обох побудов такі, що їх неможливо просто відкинути. Отже, або істинною може бути тільки одна з них, або ми стоїмо перед необхідністю створити більшу піраміду, яка поєднала б першу точку зору з другою.
Завантажити реферат