Страхування у сільському господарстві

- вимагає значних бюджетних коштів;

- суперечить Ідеї вільного підприємництва;

- фінансує збиток господарству ризикових регіонах за рахунок господарств, які працюють у зоні невисокого ризику;

- примусове страхування, в умовах відсутності державного фінансування перетворюється у своєрідний додатковий податок на сільгоспвиробників.

Потребує істотного удосконалення і сам механізм аграрного страхування. Проблеми страхового механізму, з погляду страховика, полягають ось у чому:

1. Страхова компанія, яка отримала ліцензію на обов'язкове страхування, зобов'язана страхувати всі господарства, навіть якщо наперед відомо, що вони збиткові.

2. Страховий ринок недостатньо капіталізований. В аграро-виробників, незважаючи на позитивні тенденції розвитку АПК, грошей немає. Отже, виплата страхових платежів не стає необ­хідністю, а буде нерівномірною.

3. Проблематичним є надання страхувальником об'єктивної інформації про урожайність за минулі роки. Якщо страховик не може об'єктивно оцінювати ризик, то він не може надати адекват­ного страхування.

4. У системі страхового бізнесу не вистачає кваліфікованих фахівців, які могли би виявити причину страхової події і кваліфі­ковано оцінити величину збитків.

5. Страховик повинен мати збалансований „страховий порт­фель". Це означає, що страхуванням повинні бути охоплені не лише кліматичне нестабільні райони, а й регіони із достатньо стабільними кліматичними умовами. Наприклад, засуха у Вінницькій області трапляються раз на п'ять років, а у Криму із п'яти років засуш­ливими є чотири. Тому для кожного регіону розробляються свої страхові тарифи. На Закарпатті та в Криму вони вищі, а у Цент­ральних областях України нижчі.

6. Дискусійним є питання стосовно участі у сільськогоспо­дарському страхуванні дрібних фірм. Зарубіжна практика засвідчує, що на ринку страхування повинні працювати лише потужні компанії, які мають філіали і можуть страхувати в усій Україні. Невеликі страхові компанії будуть нерентабельними, якщо їх операції зі страхування ризиків будуть здійснюватися у регіонах, де ймовірність виникнення страхової події дуже висока. Однак з метою забез-печення конкуренції на страховому ринку сільгоспвиробник має право альтернативного вибору страховика, в тому числі й зарубіж­ного.

7. Необхідно створити надійну систему перестрахування. Проблема полягає в тому, щоби для перестрахування ризику критерії його оцінки збігалися як у страховика, так і перестраховика. Для зарубіжних перестраховиків повинна бути зрозумілою методика перестрахування. Дуже часто критерії західних страхових компаній не збігаються з українськими. Це, зокрема, стосується величини страхового тарифу. В усьому світі сільськогосподарські ризики найскладніші і тарифи на них високі. В Україні для заохочення аграріїв тарифи до страхування залишаються низькими. Перестра­хування починає розвиватися в Україні. Так, компанія „АгроРИск" спільно з двома перестраховими фірмами (УППСР і УССР) запро­понувала на 2003-2004 рр. новий продукт страхування озимої пшениці від усіх ризиків. Особливість цього продукту - низькі страхові тарифи. Наприклад, у Черкаській області тариф становить 2,3%.

Існують проблеми і в страхувальників. Важливою є дія психо­логічного чинника. Аграрні виробники ще не знають досконало своїх прав і обов'язків як страхувальники. Тому навіть незначні суперечності у діючому страховому механізмі викликають у них підозру і недовіра. Необхідно підвищувати страхову грамотність селян.

Крім психологічного, важливий також економічний чинник. Аграрії зараз перебувають у такі ситуації, коли кожного року, найчастіше весною, у них постає дилема: придбати якісне насіння, добрива - чи виділити кошти на страхування. Відсутність ефектив­ного довгострокового кредиту унеможливлює достатність обігових коштів. Цим також пояснюється відсутність бажання страхуватися.

На думку представників найбільшої страхової компанії в Україні „Оранта", інтерес в аграріїв до обов'язкового страхування можна визвати через бюджетну компенсацію частини страхових внесків. Це означає, що у сільгоспстрахуванні обов'язково повинна брати участь держава. Роль її повинна зводитися до забезпечення таких заходів:

1. Субсидування сільгоспстрахування в обсязі не менше 50%.

2. Участь у врегулюванні катастрофічних збитків. Держава повинна перестрахувати ризики, які страховики не мають змоги пок­рити.

3. Надання довгострокових кредитів дрібним і середнім фер­мерам.

4. Встановлення прямих санкцій за несплату страхових внес­ків.

5. Тісна співпраця державних органів із міжнародними фінан­совими організаціями. Наприклад, Світовий банк хоче запровадити в Україні індекс страхування і сподівається на його ефективність. Передбачається, що страхові поліси виконуватимуть не лише функ­цію договору, а й функцію цінного паперу.

Очевидно, що економічну вигоду від страхування аграрови-робники відчують тоді, коли вони матимуть змогу виконати свої зобов'язання, а держава передбачить у бюджеті кошти для компен­сації страхових платежів.