Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Історичні корені української національної символіки

Реферати / Історія / Історичні корені української національної символіки

План:

1.Вступ

2.Історичні корені тризуба

3.Прапори

Хочемо ми цього чи ні, інтерес до історії того скажімо, три­зуба або жовто-блакитного прапора буде постійно поглиблюватися. відтак виникатимуть конфлікти навколо такого наболілого питання, як використання цієї символіки в пов­сякденному житті. І дивуватися цьому не слід, оскільки з часів культу особи Сталіна і застою наша наукова літера­тура пов'язувала походження тризуба і жовто-блакитного прапора в основному лише з буржуазно-націоналістичною Центральною радою та петлюрівською Директорією, тими кривавими подіями, які відбувалися тоді на українській землі.

Справді, ці атрибути .державності були прийняті Цент­ральною радою в 1918 p: Про це протягом багатьох десяти­літь однобоко, на догоду якимось «вищим інтересам» (а не об'єктивному висвітленню суспільних процесів), розтлума­чувалося нашими ідеологічними інстанціями, позбавляючни дослідників бодай ретроспективного погляду в наше мину­ле, боячись, певно,. того, аби народ не знав про коріння своєї національної символіки, її історичну традицію. А вона, зад­ля істини мусимо сказати, справді глибока, багатовікова. Тож дуже прикро, що й сьогодні часто доводиться чути: національною символікoю не треба нікого дратувати, бо це, мовляв, символіка Петлюри й Бандери. З огляду на такі підходи маємо своєчасно правдиво і кваліфіковано розтлу­мачити людям походження й традиції національної симво­ліки з тим, аби вони самі вирішували, що повинно залишатися в оновленому суспільстві.

Вирішуючи це питання, треба, як дуже слушно зауважу­вав дореволюційний російський дослідник Володимир Бє­лінський, пам'ятати, що «древня емблема чи колір мають завжди незмінно бути збережені в державних відзнаках у недоторканому вигляді подібно тому, як у роду зберігають­ся давні традиції і' герб». Нововведення в галузі гербових та інших ознак державно-національного характеру, продов­жує Бєлінський, позбавляють емблему і колір історичної популярності і надають їм характеру офіційного штемпеля, якими вони ніколи не повинні бути

До речі, національні кольори, шановані в багатьох краї­нах протягом століть, за часів національно-визвольної чи буржуазно-демократичної революцій об'єднуються, як пра­вило, на прапорі нових державних формувань. Подібні фак­ти мають місце в соціалістичних країнах. Так, державні ко­льори сьогоднішньої Польщі — червоний і білий — відомі ще з Х—XI століть, а в 1918 p. саме вони утворили сучас­ний прапор цієї країни. Угорський державний стяг за тра­дицією, яка сягає XIII ст., має таке поєднання кольорів — червоно-біло-зелений; у сучасному вигляді прапор з'явився вперше ще на початку XVII ст. Головне знамено Румунії несе в собі традицію поєднання трьох кольорів (синього, жовтого й червоного) з 1848 p. Таке глибоке історичне ко­ріння має сьогоднішня, державна символіка більшості країн світу. Це, природно, слід врахувати нашим вітчизняним до­слідникам, котрі беруть на себе відповідальну місію дава­ти рекомендації щодо обгрунтування державної й права на існування національної символіки.

Як свідчать історичні джерела, східні слов'яни використовували символічні знаки ще в період родоплемінного ладу на території України. Ними для вирізнення роду чи пізні­ше—окремих знатних родин могли бути хрест, квадрат, ромб, коло, дещо пізніше—півмісяць, зірки, квіти, зброя геральдичні звірі та птахи, зокрема олені, орли .

Це пояснювалося тим, що кожний рід первісних людей обожнював для себе якогось звіра, птаха чи явище природи, маючи його за символ. А зображення, наприклад сонця, слу­жило родовим знаком. У ті часи ці знаки часто використо­вувалися для означення пасовищ, водоймищ, а також, що дуже важливо, для визначення територіальних меж певного роду.

З початком розкладу роду, виділення з нього общин і сімей, у процесі переходу до общинної, а потім і до приватній власності родові емблеми перетворюються спочатку в сімейні, а згодом — в особисті. Особливого поширення на­бувають знаки, які ставляться для означення приватної власності, скажімо, на засоби праці, побутові предмети. В першу чергу, їх вживають ремісники й купці. Останні, зокрема, щоб відрізнити свій товар від товару інших куп­ців, ставили торговельні знаки, наприклад на круги воску.

Це було щось на зразок тавра. Ними користувалися також ювеліри, гончарі та інші ремісники.

Знаки власності широко використовуються для тавру­вання худоби, різних знарядь праці, бджолиних вуликів, бортних дерев тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шку­рах звірів.

Ці знаки у вигляді «рубежів», «курячих лап», «коліс» «вил» можна побачити на багатьох пам'ятках матеріальної культури нашого народу. Серед тих, що датовані першими століттями нашої ери, бачимо іменні знаки боспорських ца­рів (їхня держава знаходилася на Керченському півостро­ві), в основі яких триденс, або тризуб. Трохи пізніше— VI—VIII ст.—цей знак можна зустріти серед археологіч­них знахідок Перещепинського городища на Полтавщині та Мартинівського — на Київщині. Зображення тризубця давніх поселень засвідчують: задовго до Рюриковичів вони були (як символи влади) знаками родових старійшин чи племінних вождів.

Перша згадка про знаки в літописах належить до Х ст. Посли київського князя Ігоря (912—945 рр. при укладенні договору з візантійцями мали свої печатки (з відповідними знаками), що служило символом їх повноважень. А його дружина Ольга, до речі, розставляла князівські знаки по всій землі Київській — аж до Новгорода, про що зберегла­ся згадка в «Повести временньїх лет».

Князівський знак Київської Русі добре знали й за її ме­жами. Так, на малюнку відомого болгарського рукопису «Хроніка Манасії» (XIV ст.) зображені дружинники великого князя київського Святослава під Доростолом з прапо­рами, держаки яких увінчували тризубці.

За Київської Русі тризуб стає великокнязівським зна­ком. його зображення відоме з печатки Святослава Ігоревича (загинув 972 p.), де чітко вирізняється князівський знак у вигляді «Ш»—тризуб, відомий нам сьогодні як знак Рюриковичів. До речі, вперше його назвав так відомий російський історик М. Карамзін.

Згодом цей знак карбується і на срібних монетах вели­кого князя київського Володимира Святославича (980— 1015 рр.). На них, зокрема, зображено з одного боку порт­рет володаря, а з іншого — тризуб і напис «Володимир на столі, а це його серебро».);

Тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, збу­дованої в другій половині XI ст. Його зображення, як пові­домляють зарубіжні українознавці, знайдено також на варязькому мечі, в гербі великого князя Ярослава Мудрого), на нагробнику святого Еріка (Швеція), що породичався з династією Володимира Святославича.

Існує близько сорока версій, які пояснюють походження тризуба. Зокрема, можна—погодитися з твердженням до­слідників зарубіжних українознавчих центрів, що тризуб, як первісне обожнювання рибальського знаряддя, а згодом віднесення його до символу влади, міг виникнути в різних народів і в різні часи незалежноИ це цілком ймовірно, ос­кільки його сліди простежуються в Скандінавії, Візантії, Греції. Крім згаданих уже знахідок на території України, тризуб знайшли і під час розкопок давнього городища біля Новгорода.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали