Культура Відродження

* Історичні передумови становлення культури Відродження

* Гуманізм як ідеологія Відродження

Історичні передумови становлення культури Відродження.

Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance — Відродження) охоплє період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в Англії він тривав ще й на початку XVII ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких — реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу і гідність людської особистості. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий Проторенесанс остання третина XIII — початок XIV ст., період, під чаг якого з'явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) іа власне Відродження, в якому розрізняють раннє початок XIV — 90-ті роки XV ст.). Високе (90-ті роки XV — початок XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI — початок XVII ст.).

Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божествен­ного творіння, Бога ототожнено з природою, природу й людину обожнено. Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог

філософії Відродження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли ортодоксальна релігія, схоластичне богослів'я, і набуває нових. Він втрачає свободу, він не творить світ «із нічого», а стає вічним його супутником, зливається з законом природної необхідності. А природа набуває рис божественних, тобто з творінням Божого перетворюється на першооснову речей, якій притаманні всі необхідні для творення сили.

Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцент­ризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософ­ського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала цент­ральною ланкою в системі зв'язків універсуму. Згідно з августинівським трактуванням цієї проблеми, що панувало впродовж усього середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархії істот, що їх створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті гріха та вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили. Класичні ідеали людини середньовіччя — аскета-ченця чи рицаря-воїна — заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, що, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здібності своєї активної натури.

Багато хто з діячів Відродження бачить умовою формування нового типу культури цілковитий розрив з культурою середньо­віччя. Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто несправедливої критики в творах філологів та істориків, філософів і природознавців. Петро Рамус, критик схоластики й реформатор логіки, впевнено стверджував, що «протягом одного сторіччя ми побачили більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять віків». Не уникла критики й класична старовина. Історик Леон Леруа писав про своє XV ст.:

«Ніколи в минулому не було сторіччя, коли б культура й вільні мистецтва досягли такої досконалості, як тепер. За останні сто років не тільки стали очевидними речі, перед тим сховані у пітьмі неуцтва, але й відкрито невідомі древнім нові моря, нові землі, нові типи людей, законів, звичаїв, нові трави, дерева, мінерали, зроблено нові винаходи: книгодрукування, артилерія, компас .» Джіроламо Кардано, натурфілософ, математик, лікар, який народився на межі XV та XVI ст., так оцінив винахід книгодрукування: «Створене руками людей, придумане їхнім генієм, воно змагається з божественними чудесами, адже чого ще не достає нам, крім оволодіння небом?» Оволодіння небом почалося з праці польського астронома Міколая Коперника (1473—1543) «Про обертання небесних сфер» (1543), де він обґрунтовував геліоцентричну систему світу. Коперник пояс­нив видимі рухи небесних світил обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Геліоцентрична система світу стала основою космологічних теорій Джордано Бруно, вона підтверджувалась астрономічними відкриттями Галілео Галілея, але підважувала офіційну церков­ну доктрину, освячену авторитетом Арістотеля. Тому від 1616 до 1828 р. вчення Коперника було заборонене католицькою церквою (згадаймо судовий процес Галілея в 1633 р.).

Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя перетворили європейський світ,

Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення обсягу знань викликали велику суспільну потребу в книзі, й вона була задоволена, коли Гутенберг винайшов друкарський верстат. Протягом XV ст. друкувалися твори отців церкви, середньовічних схоластів, наукові, літературні, філо­софські дослідження східних (єврейських та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні твори сучас­ників.

Книгодрукування дозволяло людині далеко повніше пізнати Ойкумену XIV — XV ст. Але її межі стрімко розсувалися, обжитий світ невпізнанне змінювався за життя навіть одно покоління. Великі географічні відкриття (Америки X. Колумбом у 1492 р., шляху з Європи в Італію Васко да Гамою в 1497—1499 рр., океану між Америкоою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту форму Землі, що його під час першого кругосвітнього плавання зробив Фернан Магеллан у 1519—1522 рр.) ущент зруйнували стару систему гео­графічних, космографічних, етичних і навіть теологічних уяв­лень, обмежену традицією античної та середньовічної науки. Це був час, коли спростовувалися засадничі твердження авто­ритетів, переглядалися попередні уявлення про світ. «У наш час стало очевидним, як мало знали древні про будову світу»,— писав Джованні Баттіста Рамузіо, видавець багатотомного опису знаменитих мандрівок. Він порівнював великих учених класич­ної давнини з малолітніми дітьми й закликав «розсіяти пітьму їхніх численних вигадок про будову земної кулі». Нові дані ставали одразу відомими в університетських аудиторіях і зму­шували робити нові висновки. Нові відкриття в різних галузях практики стимулювали формування нової за предметом і, головне, за методом науки. Численні «Сумми» та «Етимології» вже не могли правити за тверде опертя у засвоєнні нових фактів. Таким опертям стає досвід і отримані завдяки власній праці знання . Інтерес і довіра до спостережень, досвіду, практики простих ремісників, мореходів, рудознавців і народних лікарів-знахарів сгфияли виникненню експериментального природо­знавства й появі цілої низки великих наукових відкриттів XVI ст., що започаткували історію багатьох сучасних наук.

Значні зміни відбувались у сфері політики: що поступово вивільнялася від релігійних догм і феодальних традицій. Артилерія, що руйнувала стіни колись неприступних рицарсь­ких замків, разом з тим клала край феодальному роздробленню. На уламках феодальних устоїв розвивалися національні мо­нархії, міцні позиції завойовував абсолютизм, обгрунтування якого стало нагальною потребою XVI сторіччя. Найкраще ідеал сильної державної влади, що втілювала волю панівного класу, розкрито в книзі Нікколо Макіавеллі «Государ» (1513, надру­кована 1532). Вона знайомила читача з потаємним боком політичних реалій, зводячи владу з високого п'єдесталу, розкриваючи політичну кухню, часто-густо брудну, що викликало осуд з боку церкви і водночас зробило книгу таємною чи явною біблією європейських монархів. З цієї невеличкої за обсягом книжечки почалася історія сучасної політичної науки.