Атлантида

Таких островів, які відповідали б опису Атланти, багато як в Атлантичному океані, так і в Середземному морі.

Отже, якщо пристати до думки, що Атлантида існувала, постає ще одне важливе питання: де саме її шукати? З цього приводу виникали великі суперечності. Одні вчені вважали, що Атлантиду слід шукати на дні Атлантичного океану в його центральній частині – між Європою та Північною Америкою, оскільки, за Платоном, саме там була розташована ця земля, а в названих частинах світу багато однакових видів рослин і тварин.

Крім того, на дні Атлантичного океану нещодавно від­крили Серединоатлантичний хребет, до якого прилягає велике плоскогір’я з низкою хребтів, вершинами яких є Азорські острови. Можливо, цей район був колись суходолом й опинився на дні океану внаслідок геологічної катастрофи приблизно 12 тис. років тому, тобто тоді, коли існувала Атлантида й закінчився в Європі останній льодовиковий період. Російський вчений М.Ф. Жиров та інші пояснюють потепління вЄвропі проривом до її берегів теплої течії, що сталося саме внаслідок опускання Атлантиди. Можливо, острів Мадейра та Азорські острови і є залишками потонулого материка. Як вважають деякі вчені, не всі мешканці Атлантиди загинули в страшній катастрофі, частина їх дісталася берегів Америки, інші переправилися в Європу. Саме вони заклали фундамент великих цивілізацій у Мексиці й Перу, а також у Єгипті та Месопотамії.

Шукають Атлантиду і в Середземному морі. Найбільш вірогідною є думка російського дослідника минулого століття А.С. Норова, який залишками країни атлантів вважає острів Крит і розташовані північніше численні дрібні грецькі острови. Цю думку поділяв і видатний радянський географ академік Л.С. Берг. Нині її відстоює велика група учених. Дослідження дна Атлантики в районі припустимої загибелі Атлантиди показали, що середня товщина осадкових порід тут близько 4 м, а це при сучасних темпах їх нагромадження (10-15 мм за 1000 років) потребує найменше… 300 тис. років, а не 12, як твердять прихильники атлантичного походження загадкової землі.

Як свідчать океанографічні дослідження останніх років, Серединоатлантичний хребет – це результат геологічної події, під час якої, роз’єднавшись, утворилися материки Африка й Південна Америка.

Отже, для Атлантиди в Атлантичному океані просто місця нема.

У 1976 р. відомий французький учений Жак Ів Кусто відкрив на дні Егейського моря поблизу острова Крит залишки стародавньої мінейськоі цивілізації, яка, за його розрахунками, була знищена внаслідок найбільшого виверження вулкана Санторін у 1450 р. до н. е. Та Атлантиду дослідник все ж таки вважає красивою вигадкою Платона.

Авторитет Кусто спонукав деяких вчених знову повернутися до атлантичної версії Атлантиди. На захід від Гібралтару було відкрито підводні гори із столоподібними вершинами, розташовані всього на 100-200 м нижче від рівня океану. Дослідники вважають їх залишками значного за площею архіпелагу, що затонув у далекі часи.

Сенсацією стали фотографії, зроблені 1973 р. науковим співробітником інституту океанології Академії СРСР В.М. Маракуєвим, учасником експедиції на дослідому судні «Академік Курчатов». На восьми підводних фотографіях вершини однієї із підводниї гір Ампер проглядалися ніби руїни будівель та фортечного муру. У 1983 і 1984 роках науково-дослідні судна «Витязь та Академік Вернацький» з допомогою підводних апаратів «Агрус» і «Пайсис» підтвердили, що гора Ампер – то згаслий вулкан, який колись занурився в океан, гадані ж «руїни» - природні утворення. Отже, безуспішні пошуки Атлантиди в Атлантичному океані лише піднімають акції тих учених, які шукать її сліди в Ейгейському морі. Однак і серед них нема згоди.

Порушником спокою став у 1987 р. російський дослідник І. Машников. Він логічно проаналізував твори Платона й висунув нову гіпотезу, яка цілком заслуговує на увагу. І він висуває досить імовірну версію. «В стародавні часи, - каже він, - число 9000 записували як десять тисяч мінус тисяча, а 900 як тисяча мінус сто. В стародавній системі обчислення, якою користувалися в Єгипті, тисяча позначалася знаком «М», а в стародавній Греції «М» означало десять тисяч. Очевидно Солон переписав з давньоєгипетських документів, за скільки років до нього загинула Антлантида, а його правнук зрозумів єгипетські знаки як древньогрецькі. Так і з’явилося 9 000 замість 900». Враховуючи, що Солон побував у Єгипті (560 р. до н.е.) через 900 років після загибелі Атлантиди, можна приблизно вирахувати дату катастрофи – 1460 р. до н.е. з можливою похибкою 100-150 років.

Ті, хто розміщував Атлантиду в Атлантиці, на думку автора, йшли хибним шляхом.

Цікаву версію висунув у 1992 р. й німецький учений Цангер. На його думку, розповідь Платона є нічим іншим, як «перекрученою пам’яттю»… про велику Трою.

Отже, всі гіпотези мають раціональне зернятко. Котра ж з них виявляється єдино вірною, покажуть подальші дослідження. А може, більш слушною виявиться якась нова гіпотеза? Тож питання про Атлантиду все ще залишається відкритим.

Висновки.

Антлантида до цього часу не знайдена. Нема доказів того, що в Атлантичному океані чи в Середземному морі 11500 років назад існувала, а потім була знищена цивілізація, описана Платоном. Незнайдено слідів її ні на островах в океанії, ні на морському дні. Її не вдалось знайти тому, що вона ніколи не існувала, або тому, що була знищена. Майже в усіх книжках про Атлантиду причини її загибелі аналізуються більш детально, ніж можливість існування.

Платон пише, що Атлантида була знищена за одну добу. В цьому питанні антропологи однодумці. Катастрофа повинна бути миттєвою, хоча процес загибелі міг продовжуватись набагато більше ніж 24 год.

Можна припустити, що Платон придумав Атлантиду для того, щоб показати мужність своїх предків – праафінян. Але із-за того, що не найдено слідів Атлантиди, не стала менш цікавою археологія, геологія та географія? Будуть вестись пошуки, і без сумніву знайдуться інші цивілізації і культури, ніж ті, з якими ми знайомі сьогодні, будуть знайдені затонулі острови, міста і порти. Але це буде не Атлантида.