Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Народний календар весняного циклу

Реферати / Інші / Народний календар весняного циклу

Народний календар — це дуже старий, тисячолітній до­кумент життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Ка­лендар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з хри­стиянськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до на­шого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.

Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він ,,виглядав" у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як вид­но, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали до­кладно час зміни порів року; без метереологів наперед зна­ли, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде до­щу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшо­го були вдалі, справджувались.

Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо ска­зати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господар­ського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому кален­дарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзерка­лена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохри­стиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, пора­ди, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попере­дження та моральні повчання. У цім народнім документі по­дана психологія нашого народу, його доброта, розум, му­дрість, дотепність та глибока спостережливість явищ приро­ди. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повча­ється — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися ба­гатого врожаю; і як зберігти здоров'я, як домогтися достат­ків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визна­чали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці не­письменні бабусі — й коли починаються м'ясниці, коли кін­чаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.

Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хліб­ної, а чи городньої, предрікали річну погоду. „Сонце захо­дить за хмари — буде завтра дощ". Червоні хмари при за­ході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола нав­коло місяця — вітер, а взимку — мороз. „Кішка спить кала­чем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. ба­бусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосе­редньо до цього документу віків.

ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ

Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї “поганські”. Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.

. „Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався при­близно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підда­них назвами церковних свят, сей період відкривається святом „обрітення глави Івана Христителя", 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом „обер­нення", „оборотення". В сей день чоловік до жінки обер­тається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". „Діти від хліба, а птахи до гнізд".

Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли пе­ред очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й ста­ви — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьо­вує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.

Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати силь­ніше, як день збільшується, а ніч усе меншає — більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.

Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських ро­біт, бо „весняний день — годує зимовий місяць". А ці важ­кі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:

. „В народній свідомості свято й робота, праця й гри­ще, .господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв'язку з життєвою практикою, з с.-г. виробництвом;

воно має завжди практично-утилітарну мету, і, навпаки, праця має понадутилітарну, в найглибших коріннях мітологічну мету. Звідси відповідно до невідокремлености „свята-роботи", „грища-праці", при виконанні кожної роботи (напр., сіяння, жнив) культові й гральні, пісенно-танцювальні й святкові моменти безпосередньо пов'язуються з виконуваною роботою; праця супроводиться піснями, танцями, виступами маскованих".

Молодь жде весни-радості, надії одруження, парування та виладовування молодечої енергії; діти стужились узимку — мріють про луки, поля — простір волі, про скорий прихід весни, тепла, радости; старенькі дідусі-бабусі обмежують свої мрії — вийти на призьбу й погрітися на сонечку.

В уявленні селянина весна — це польова, лісова, го­родня, лугова праця-романтика. Привітне, ніжно-ласкаюче сонце, пестливий легень-вітерець, ріжнобарвна квітчаста зем­ля, веселий пташиний спів, шум жуків, вибуяле життя нав­коло — все це надії на краще: на урожай, на приплід худіб­ки, на збільшення родини, на гарний збір-укос сіна . А дух весняної землі вселяє в душу селянина спокій, любов, надію, бажання, радість і творче надхнення до праці. Краса вес­ни, чарівні ранки, животворче тепло сонця — все це прига­дує селянину його молодість, надає силу, породжує надхнен­ня на працю, бадьорить.

Зустріч весни

Перший важливий період весняної пори людини первісної культури — це заклик весни, а другий, не менш важливий — зустріч весни. Селяни вірили, що весну мусять зустріти в цілковитій готовності господарства (при­готовленими до весняних робіт), бо тоді весна відчує і зро­зуміє, чого саме хоче селянин від неї, яких саме дарів жа­дає. І коли в господарстві підготовлено в'се, то й успіх буде добрий. Тому селянин пильно стежить за „поверненням до весни" сонечка. Сніжок усе більше й більше починає тану­ти; день усе довшає, сонечко сильніше й сильніше щодень пригріває — весна йде! Вже вдень і струмки журчать, сніг стає пухкий (рихлий); все більш й більш сопляки звисають з солом'яних стріх, а з них вода капає . І господар усе рід­ше та рідше перебуває в хаті: він поспішає зустріти весну в повній готовності. Вивозить гній на поле з обор, хлівів та стаєнь; ладнає воза, плуга, борони, рало, граблі, кіся, граб­ки, сапи, лопати; готує насіння і все потрібне для весняних робіт. Готують і хату до зустрічі весни: білять, виносять з ха­ти верстат, на якому взимку виробляли полотна, рядна, руш­ники, плахти, пояси, крайки, сукна тощо. Все вже виконано, все вже зроблено за зиму . Виносять господині й свої ку­желі-куделі.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали