Міжнародні економічні відносини

1. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.

2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Ра­дянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова—Ріб­бентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини бу­ли незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралі­тет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна—Гітлера») був виму­шеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність.

Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеч­чиною про дружбу й кордони взагалі становив непрощен­ну помилку з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розгля­дати ці документи слід з урахуванням конкретних реалій того часу.

38. Початок Другої світової війни.

Друга світова війна не була випадковістю. Не була вона й результатом помилок якогось уряду, хоч таких по­милок у міжнародних відносинах тоді було доволі. До другої світової війни спричинилося різке загострення су­перечностей між великими державами, угруповання і коаліції яких протистояли одна одній.

Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа Гіт­лер уже відкрито загрожував Польщі війною. Проте ко­роткозорість європейських політиків була дивовижною. Так, польський міністр закордонних справ Бек гордовито заявляв 27 серпня: «Гітлер не зважиться зараз на війну».

Президент США Рузвельт 24 серпня звернувся з по­сланням до Гітлера й президента Польщі І. Мосцицького, закликаючи до полюбовного врегулювання суперечок. Рузвельт, папа римський, бельгійський король, уряди Ан­глії та Франції гарячково намагалися знайти можливість для «компромісу» з польського питання. В умовах загост­рення кризи в Європі уряд Англії 25 серпня уклав угоду з Польщею про взаємодопомогу.

Те ж саме робив уряд Франції. Даладьє в посланні Гітлеру зазначав, що «проблема Данціга» не може бути причи­ною війни, «найважливіше для нас — зміцнення між наши­ми країнами не тільки миру, а й щирого співробітництва».

Гітлер вимагав приїзду до Берліна надзвичайного пов­новажного представника Польщі. Але зв'язок з Варшавою був порушений, польський посол Й. Ліпський мусив сам увечері 31 серпня з'явитися на виклик Ріббентропа. Ні­мецький міністр закордонних справ напередодні настіль­ки брутально поводився з послом Англії Гендерсоном, що ледве не дійшло до рукоприкладства. Ліпського він при­мусив довго чекати в приймальні, а потім просто виста­вив з кабінету. Тим часом Гітлер уже проголошував про­мову в рейхстазі про початок війни проти Польщі. Він говорив, що «не заінтересований у війні, але змушений». Підкреслював, що розраховує на Італію, але її підтримки не потребує, підтверджував гарантії західних кордонів і вірність договорові про ненапад з Радянським Союзом. Німецькі війська тоді вже вступили в Данціг (Гданськ), а о 4.45 ранку 1 вересня з трьох боків по всьому кордону вони вдерлися в Польщу.

Співвідношення сил було не на користь Польщі. Ні­меччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних диві­зій, усі 5 бронетанкових і 13 моторизованих дивізій — за­галом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літа­ків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебіль­шого кавалерійських, її авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.

Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруй­нування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есе­сівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордон­ному німецькому м. Глайвіце.

Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вру­чили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Ні­меччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» сво­їх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання.

Громадськість західних держав вимагала рішу­чих дій. Їхні уряди змушені були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголо­сив війну Німеччині.

З 17.00 Франція вступила у війну. По­тім війну Німеччині оголосили англійські домініони.

Друга світова війна вибухнула. Її початком вважається 1 вересня 1939 р. — день нападу Німеччини на Польщу.

Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.

Чому так швидко капітулювала Польща?

1. Основна причина — цілковита неспроможність і гнилість державного устрою, економічна та воєнна від­сталість Польщі. Вона не була готова до війни, Німеччи­на мала безперечну перевагу.

2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямо­вувалася на створення «Великої Польщі». Бек та інші ке­рівники Польщі бачили головну загрозу для своєї держави на Сході. Варшава плекала ілюзії, що Гіт­лер не піде війною проти Польщі.

3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підтримки непольського населення країни. Тимча-сом майже 40% населення становили національні мен­шини — в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів, які мешкали в основному на сході Польщі — на терито­ріях, захоплених нею в 1920 р.

4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала провокаційна, віроломна політика союзників — урядів Англії й Франції, які мали з Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7 верес­ня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони спокійно спостерігали агонію свого союзника.

39. Політичний зміст другої світової війни.

Серед факторів, що спричинили початок другої світо­вої війни, слід зазначити:

q протиріччя Версальсько-Вашингтонської системи;

q встановлення в кількох країнах тоталітарних фа­шистських режимів, які трималися на політиці войовни­чого шовінізму та расизму; найагресивніші з них - Німеччина та Японія - прагнули до світового панування;

q США, Англія, Франція й СРСР сприяли економічній підготовці Німеччини до війни (капіталовкладення США у німецьку промисловість до початку війни сягали 1 млрд. дол.; Німеччина отримала кредити на 27 млрд. марок, з них 70% - американські);

q приходу фашистів до влади сприяв розкол у міжна­родному робітничому русі, зумовлений політикою СРСР у Комінтерні;