Ефект очуження в драматургії Бертольда Брехта

Драматична опера

музика втілює

підсилює текст

підтверджує текст

ілюструє

відбиває психологічні ситуації

Епічна опера

виступає як посередник

тлумачить текст

передбачає текст

висловлює свою думку

висловлює ставлення

Іще у своїх п’єсах Брехт використовув прийом “цитування”. Наприклад, у 8 епізоді “Доброї людини з Сичюані” пані Ян виходить до рампи й виступає у ролі розповідача, але її монолог переривається дією, яка є ілюстрацією до її слів, тобто вона виступає одночасно і як розповідач і як один з учасників подій, про які йдеться в розповіді. У цьому епізоді два плани накладаються один на одний: епічний план (розповідь і коментар біля рампи) і драматичний план (дія і діалог), до того ж ці два плани протирічать один одному, завдяки чому створюється V-ефект. Для створення цього ефекту Брехт широко використовує параболу і притчу, поєднує відверту фантастику і реальну дійсність (що аж ніяк не шкодить реалізмові його творів, оскільки витоки його реалізма лежать в народній традиції, з усіма її міфологічними елементами ), глибокий драматизм сцен поєднується з тверезим викладом мотивів діянь героїв.

Брехт все життя боровся з протиріччями у практиці й теорії, можна сказати, що він все життя самовдосконалювався. Він постійно оновлював і поглиблював своє мистецтво, розвиваючи й уточнюючи свою теорію “епічного театру”. У 1930р він створив схему, яка б демонструвала особливості його театру у порівнянні з драматичним театром. Пізніше,бачачи як вузько або надто категорично трактують цю схему, він доробив і уточнив її й опублікував у 1938р. Саме ця редакція схеми й вміщена у п’ятитомному зібранні його праць, виданому в Москві у 1965р.

Драматична форма театру

Сцена втілює певну подію за допомогою дії;

Залучає глядача до дії;

Виснажує його активність;

Збуджує його емоції;

Передає йому хвилювання;

Він стає учасником подій, що відбуваються;

Вплив побудовано на внушении;

Емоції залишаються в сфері емоційного;

Людина розглядається як щось відоме;

Людина незмінна;

Зацікавленість у роз’язці дії;

Кожна сцена важлива лише як кільце в загальному ланцюжку;

Події розвиваються по прямій;

Natura non facit saltus (природа не робить стрибків);

Світ, який він є;

Як доводиться діяти;

Пристрасті людини;

Епічна форма театру

Розповідає про неї;

Надає глядачеві статусу спостерігача;

Пробуджує його активність;

Змушує приймати рішення;

Дає йому знання;

Він протиставляється їм;

Вплив побудовано на переконанні;

Емоції перероблюються свідомістю у висновки;

Людина є предметом дослідження;

Людина змінює дійсність і змінюється сама;

Зацікавленість дією;

Кожна сцена важлива сама по-собі;

Зигзагами;

Facit saltus (робить стрибки);

Світ, яким він стає;

Як варто діяти;

ЇЇ мотиви;

З цієї схеми видно, що відбувається лише деяке зміщення акцентів, а не повне протиставлення. У спектаклі можна поєднувати епічні засоби викладу з чисто драматичними, що часто робив Брехт.

На смерть Брехта відомий западногерманський публіцист Себастьян Хаффнер писав у англійській газеті “Обсервер”: “У постаті Бертольда Брехта Германія і світ втратили творчого генія першої величини. Він був, без сумніву, найбільшим німецьким письменником свого покоління і (навіть не забуваючи про існування Шіллера й Клейста), вірогідно, найбільшим драматургом з усіх, яких знала Германія…Коротше кажучи, він стоїть ближче до Шекспіра, ніж будь-який інший драматург.”[9] Ще за життя він став класиком, і завоювавши підмостки світу у 50-х рр., утримує ці позиції досьогодні, після своєї біологічної смерті.

Література:

1. Брехт Б. Копійчаний роман. Матінка Кураж та її діти. Кавказьке крейдяне коло. К., 1976р.;

2. Брехт Б. Стихотворения. Рассказы. Пьесы. М., 1972р.;

3. Брехт Б. Про мистецтво театру. К., 1977р.;

4. Брехт Б. Театр. Т.5/1, Т.5/2.М., 1965р.;

5. Глумова-Глухарева Э.И. Драматургия Бертольда Брехта. М., 1962р.;

6. Клюев В. Бертольд Брехт – новатор театра. М., 1961р.;

7. Клюев В.Т. Театрально-эстетические взгляды Брехта. М., 1966р.;

8. Сурина Т. Станиславский и Брехт. М., 1975р.;

9. Фрадкин И.М. Бертольд Брехт. Путь и метод. М., 1965р.;

10. Фрадкин И. М. Предисловие.//Шумахер Э. Жизнь Бертольда Брехта. М., 1988р.;

11. Эткинд Е. Театральная теория Бертольда Брехта.//Брехт Б. О театре. М., 1960р.

[1] Бертольд Брехт. Про мистецтво театру. К., 1977. Ст.-246.

[2] “Малий органон” для театру.//Бертольд Брехт. Про мистецтво театру. М.,1965.Ст.-198.

[3] В.Клюев. Бертольд Брехт – новатор театра. М., 1961. Ст.-41.

[4] Бертольд Брехт. Про мистецтво театру. Ст.-239.

[5] Бертольд Брехт. Про мистецтво театру. Ст.-244.

[6] Г.Бояджиев. От Софокла до Брехта за сорок театральных вечеров. М., 1981. Ст.-318.

[7] Там же. Ст.-244.

[8]Кавказский меловий круг //Бертольд Брехт. Стихотворения. Рассказы. Пьесы. М., 1972. Ст.-688.

[9] Эрнст Шумахер. Жизнь Брехта. (Предисловие Фрадкина). М., 1988р. Ст. – 7.