Виховання екологічної свідомості. Правові аспекти екологічного виховання

ВИХОВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у ціло­му), школа не має морального права ви­ховувати споживацьке ставлення до природи. «Розру­ха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М.Булгаков, «Собаче серце»). Од­нак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не по­роджене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.

Екологічна свідомість, — це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина — природа» і в самій природі, існу­ючого ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно :» якою вищу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини;

метою взаємодії з природою є задоволення потреб лю­дини, а характер взаємодії визначається «прагматич­ним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навко­лишнього світу продиктована віддаленим прагматиз­мом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління,

До яких екологічних наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої ви­щу цінність являє собою гармонійний розвиток лю­дини і природи, що є елементами єдиної системи;

метою взаємодії з природою є максимальне задово­лення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: пра­вильним і дозволеним с. те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи про­диктована необхідністю зберегти її заради неї самої.

Екологічна освіта й виховання молодших шко­лярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній ос­нові. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних про­грам дає змогу сформувати у дітей елементарні при­родничі та природоохоронні уявлення й поняття, ви­робити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Щоб надати процесу ознайомлення дітей з приро­дою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити, на нашу думку, у таких напрямках:

1) усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;

2) у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколиш­нього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у став­ленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;

3) передбачити формування у молодших шко­лярів елементарних, але науково достовірних еко­логічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з природознавства, уже в початкових класах слід підве­сти школярів до усвідомлення загальної зако­номірності — «Все — взаємопов'язане» (один із за­конів екології Коммонера). Так, під час екскурсії з теми «Природа рідного краю» 3 (2) клас — розкри­ваємо у доступній для дітей формі суть цієї зако­номірності. Учитель пропонує дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи;

відшукати об'єкти та предмети неживої і живої при­роди; акцентує, що людина — складова частина жи­вої природи. Звертає увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовує загадки: «В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлю­ся, на мене ж — не можна»; «Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться — кожен скри­виться» тощо). Вислухавши відгадки, вчитель уточ­нює, що життя на Землі без Сонця неможливе: як­що перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла;

тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе за­мерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не ста­неться, бо Сонце — зірка, яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його поперечник у 109 разів більший від поперечника Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до ньо­го від Землі — 150 млн. км. Температура сонячної поверхні — 6000 градусів, а біля центру — 15 млн. градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років.

«Чи лише тепло і світло потрібне живим істо­там» — запитує вчитель і в ході бесіди підводить дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, грунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини. «У природі все взаємопов'яза­не» — узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв'язки: рослини — грунт;

комахи — квіти рослин; птахи — комахи; птахи — повітря; людина — рослини та ін.

Для кращою усвідомлення цієї закономірності проводиться екологічна гра «Павутинка». Учитель розподіляє ролі, кожній дитині прикріплює табличку з відповідною назвою чи малюнком. учні стають у коло, один з них тримає клубок ниток і розпочинає гру: «Я липа, мені потрібне Сонце» . Інші учні про­довжують по черзі: «Сонце нагріває повітря», «Повітрям дихає білочка», «Білочка їсть горішки ліщини», «На ліщині живуть комахи», «Комах їдять жаби», «Жаб поїдають лелеки», «Лелеки приносять радість людині», «Людям потрібне Сонце» . Перший гравець тримає кінець нитки, а клубок кидає «Сон­цю», від нього він мандрує до «Повітря», «Білочки», «Ліщини» . і так доти, поки всі гравці не будуть взаємопов'язані між собою клубком ниток. На завер­шення гри вчитель пропонує ситуативні завдання:

«Що трапиться, якщо . (Менше тепла і світла буде надходити від Сонця, бо його закриють хмари диму»;

«Всіх комах знищать за допомогою отрутохімікатів»;

«Нерозумні діти повбивають жаб» і т.п.), підводячи дітей до висновку про необхідність підтримання природної рівноваги і небезпеку її порушення внаслідок діяльності людини.

Як підсумок, учитель наголошує, що існуючі у природі взаємозв'язки вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважа­ють збереження нашої планети Земля і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримува­ти існуючу в ній рівновагу.

Робота з конкретизації загальної закономірності «Все — взаємопов'язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існу­вання тварин та способів їх живлення, природних уг­руповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та мето­дичні прийоми, як: екологічне моделювання та про­гнозування, екологічні ігри, розв'язування еко­логічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угру­повання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи ."