Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Україна в сучасному геополітичному просторі

Реферати / Політологія / Україна в сучасному геополітичному просторі

Для сучасної України особливо важливим є регіон Цен­тральної та Східної Європи, відповідні об'єднання країн цієї частини континенту. Вже кілька років Українська держаю докладає чимало зусиль для розширення стосунків у рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушен­ням на цьому напрямі стало набуття нашою державою 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ. Це — підсумок чотирьох років напруженої роботи нашої дипломатії, відчутний крок до реалізації стратегічної мети — вступу до ЄС, інтегрування України в європейський економічний простір, оскільки учас­никами цього об'єднання є члени ЄС та асоційовані держави. Саме тому 1996—1997 рр. характеризувалися активною учас­тю України в міжурядових заходах, що відбувалися в рамках ЦЄІ.

Останніми роками чіткіше визначилася позиція України у стосунках з СНД. Суттєвим для самої Співдружності та Євро­пи в цілому є те, що Україна заперечує надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права. Це, як відомо, не зовсім влашто­вувало Москву. Одначе такий підхід, власне, і вирізняє пози­цію Києва.

Привабливою, на думку багатьох східноєвропейських полі­тиків, є концепція розширення блоку НАТО на Схід, насампе­ред за рахунок Польщі, Угорщини й Чехії. Таким планам чи­нився опір із різних напрямів. Так, у Парижі не погоджували­ся, щоб «парасолька НАТО» прикривала Угорщину та ігнору­вала Румунію. Італія наполягала на включенні до НАТО Сло­венії. Для Туреччини перспектива членства Болгарії в Північ­ноатлантичному блоці, на додачу до традиційно недружньої православної Греції, теж не є привабливою. У США та Росії спершу досить несхвальне поставилися до цих пропозицій. А Бонн побоювався, що розширення НАТО може навіть зруйну­вати блок.

За останні роки у сфері взаємин країн молодої демократії з НАТО сталася значна еволюція. У НАТО вже схвалено рі­шення про розширення альянсу на схід, з урахуванням позицій Вашингтона і Москви. Керівництво блоку вирішило паралель­но з розширенням союзу встановити тісні стосунки з Росією.

За останні шість років НАТО зосередив діяльність на за­побіганні конфліктам і врегулюванні криз, а не на підготовці можливих широкомасштабних воєнних операцій. Головний напрям змін Північноатлантичного альянсу визначається поси­ленням його політичної ролі та зростанням внеску разом з інши­ми міжнародними організаціями у справу збереження безпеки і стабільності, від яких залежить майбутнє НАТО.

Надто важливим і показовим, під кутом зору трансфор­мації НАТО, є підвищення ролі альянсу в подоланні кризових ситуацій та миротворча діяльність. Це було яскраво продемон­стровано підтримкою зусиль ООН з боку альянсу щодо при­боркання агресії Іраку в 1990 р., а також діями НАТО і кра­їн — не членів альянсу з налагодження миру в колишній Югос­лавії. В миротворчих операціях брали участь і військовослуж­бовці українського батальйону. Завдяки міжнародній співпраці, згідно з мандатом ООН, було досягнуто миру в Боснії та Гер­цеговині.

Практика 90-х років свідчить, що Північноатлантичний аль­янс зацікавлений у співробітництві з Росією, Україною та інши­ми державами СНД.

Україна, зі свого боку, може обстоювати умови приєднан­ня до НАТО нових членів, наприклад, нерозміщенням ядер­них арсеналів на нових територіях чи навіть розширенням без'ядерного «коридору». За таких підходів можна апелювати до держав Заходу, до безпосередніх сусідів. Власне, у НАТО такий підхід знаходить розуміння. Це підтверджено в заяві НАТО про відсутність «планів і намірів та причин» розміщен­ня в країнах-претендентах ядерної зброї.

Важлива подія у відносинах Україна — НАТО сталася 7 травня 1997 р. У Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО. До речі, це перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Він покликаний оперативно надавати достовірну поточну та узагальнюючу інформацію про справи в НАТО.

З відкриттям Інформаційного центру НАТО почалася струк-туризація відносин по лінії Київ — Брюссель. Зацікавленість сторін формуватиме стосунки, що їх офіційні особи називають особливим партнерством, яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. Підготовка підписання майбутнього документа Україна — НАТО перейшло у практичну площину. 29 травня 1997 р. в Сінтері (Португалія) парафовано Хартію про особливе партне­рство НАТО з Україною. На цій церемонії були присутні мініс­три всіх 16 країн — членів НАТО, які брали участь у засіданні Північноатлантичної Ради. Президент України та глави дер­жав і урядів блоку підписали Хартію про особливе партнерст­во на саміті НАТО в Мадриді в липні того ж року. НАТО обстоює принципи стабільності й недоторканності

кордонів держав-членів, гарантує їм територіальну цілісність. Такі засади альянсу дуже вагомі для нашої країни. Адже з боку окремих політичних сил сусідніх держав неодноразово висувалися певні територіальні претензії до України. Нато­мість НАТО визнає територіальну цілісність, кордони України та її демократичний вибір.

Україна, займаючи важливе місце в Європі, є одним із виз­начальних чинників нового геополітичного становища в цьому регіоні. Конкретний вклад нашої держави у справу безпеки полягає в тому, що вона не успадкувала «ядерного менталіте­ту» СРСР, відмовилася від конфронтаційних підходів, усвідо­мила власну відповідальність за міжнародну безпеку. Цей ви­важений підхід засвідчили такі політико-правові акти, як Дек­ларація 1990 р. про державний суверенітет, Основні напрями зовнішньої політики, схвалені 1993 р. Верховною Радою, а та­кож Концепція національної безпеки України, прийнята на початку 1997 р.

Надзвичайно важливу роль для зміцнення стабільності та безпеки в регіоні відіграють Конституція України та підписан­ня нових політико-правових документів нашої держави з без­посередніми сусідніми країнами. Основний Закон держави стає важелем консолідації суспільства, нарощування демократич­них перетворень і ствердження територіальної цілісності Ук­раїни. Так, якщо впродовж досить тривалого часу відносини України з Росією лишалися центральним питанням політич­ного життя Києва і невирішеною проблемою національної зов­нішньої політики, то підписання у травні 1997 р. широкомас­штабного українсько-російського договору та інших докумен­тів знаменує формування якісно нових політико-правових за­сад відносин між двома найпотужнішими країнами на постра­дянських теренах. Досягнуті домовленості унеможливлюють конфронтацію в міждержавних відносинах, піднімають рівень безпеки в регіоні та стабілізують новий геополітичний простір.

Україна впевнено розвиває відносини і з іншими колишні­ми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Во­дночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатосторонньо­го співробітництва, передусім економічного характеру. Украї­на тут виходить з історичних зв'язків, що склалися в колишньо­му Радянському Союзі, вбачає за доцільне переводити Їх на належну ^політико-правову основу.

Не менш важливими для геополітичного становища є спільні заходи України з іншими безпосередніми сусідами: надання

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали