Політична свідомість, культура та громадянство

У недемократичних державах телебачення, радіо, преса перебувають у власності держави і під її пильним контролем. Незважаючи на демократичні зміни, діяльність засобів ма­сової інформації в нашому суспільстві змінюється дуже поволі. Це наслідок того, що суспільство втратило вектор руху. Щоб виправити становище, потрібно створити зовсім нову "мову" засобів масової інформації. Головне їх завдання сьогодні — захист нових, демократичних сил.

Громадянська соціалізація особи значною мірою залежить від історичної пам'яті народу, яка має чималий потенціал формування національної самосвідомості. Як зазначає Я. Дашкевич, йдеться про засвоєння демократичних націо­нальних цінностей.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ

МІСЦЕ І ФУНКЦІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

У політичній системі сучасного демократичного суспільства дедалі важливішу роль відіграють засоби масової інформації. Під останніми розуміють газети, журнали, теле- і радіо­програми, кінодокументалістику, інформаційні агентства, інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації. Вони виступають посередником між журналістом, дописувачем і аудиторією. В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють двобічний зв'язок між ко-мунікатором (тим, хто надає інформацію) і реципієнтом (тим, хто її сприймає), іншими словами, відбувається своє­рідне спілкування, але не особистісне, як у повсякденній практиці, а з допомогою масових форм зв'язку. Між комунікатором і реципієнтом існує технічний канал зв'язку.

Журналістика як засіб масової інформації разом з тим є виразником інтересів суспільства, його різних соціальних груп, категорій, окремих особистостей. Зрозуміло, що діяль­ність засобів масової інформації має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації, адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій.

Засоби масової інформації здійснюють серйозний вплив на суспільство, його стан і розвиток. Вони можуть сприяти прогресу або гальмувати його. Характерною щодо цього є діяльність засобів масової інформації у тоталітарному су­спільстві. З одного боку, вони стають жертвою тоталітарного режиму, втрачаючи всі позитивні якості вільної трибуни, засобу інформування населення, а з другого — виступають як засіб тоталітарного режиму. Інтенсивне використання засобів масової інформації — особливість цього режиму.

Які ж характерні риси засобів масової інформації в тоталітарному суспільстві? Вони — породження і продов­ження самої системи з її надмірною централізацією, без­умовним підпорядкуванням центру, командними методами керівництва, придушенням навіть найменшого інакомислення та ініціативи, догматизмом і прислужництвом. Однопартійна система, жорстке планування в економіці, відсутність ма­теріальної зацікавленості у якісній праці, канонізація єдиної ідеології з її міфами і стереотипами, відірваність від реаль­ності, постійні пошуки ворога, наліплювання ярликів— усе це не могло не позначитися на роботі засобів масової інформації.

Для засобів масової інформації часів культу особи і періоду застою характерні насамперед політична нетер­пимість, проповідь однодумства, відірваність від життя, спроби нав'язати всім "єдиновірне вчення", брехня і напів­правда, догматизм мислення, наказний тон, відсутність критики самих основ суспільних вад. З цим тісно пов'язані постійне запізнення в інформуванні населення, неповнота і спотворення інформації, замовчування характерних особли­востей життя людей за рубежем.

Але й у цих нелегких умовах на сторінках газет і журналів, на телебаченні й радіо з'являлися сміливі, прин­ципові виступи, які розбуджували думку і совість. Засоби масової інформації, загалом література, готували суспільство до кардинальних змін.

Саме в цей час народилося таке поняття, як гласність— своєрідний перехідний етап між періодом мовчазного одно­думства до свободи слова. Гласність — це право знати про все, що відбувається у світі і в країні. Вона передбачала можливість одержувати правду і говорити правду, не побо­юючись за наслідки. Гласність слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність мислення, бо власне це і є запорукою суспільного прогресу, засобом протистояння застою.

Різновидом обмеження гласності тривалий час були спро­би підпорядкувати її розмовам про "соціалістичний вибір". Ми, мовляв, за політичний плюралізм, ал^ він не повинен поширюватися за межі соціалістичного вибору. В саме ж поняття соціалізму нерідко вкладався дещо оновлений соціа­лізм уже відомого казармового типу.

Звичайно, будь-яка свобода має свої береги. Своєрідним берегом свободи слова виступають об'єктивність, істинність, достовірність, доказовість інформації, які грунтуються на чесності, порядності, відповідальності перед Законом. І ще гласність, свобода слова гарантують право на спростування брехливої інформації. Кожна демократична країна має певну систему законів, конституційних положень, які регулюють стосунки між засобами масової інформації і суспільством, між журналістом і державою, між видавцем і аудиторією. У США, наприклад, відсутні будь-які закони про пресу — все регулюється відповідною статтею Конституції. У біль­шості ж країн Європи розроблена розгалужена сукупність законів та законодавчих документів, покликаних регулювати діяльність засобів масової інформації.

"ЧЕТВЕРТА ВЛАДА" І ДЕМОКРАТІЯ

У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом право знати про все, що там відбува­ється. Як слушно підкреслюється у численних дослідженнях, як це випливає із повсякденної практики, без свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи слова. У свою чергу, свобода слова і демократія неможливі у наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є у цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У цьому розумінні про них прийнято говорити як про "четверту владу". Це образний, метафоричний вислів, який свідчить, що преса — влада своєрідна. Вона не є владою у прямому значенні слова, тобто не є аналогічною із законодавчою, виконавчою чи судовою владою.

Звичайно, засоби масової інформації як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію — закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Це специфічний вид директивної інформації, розповсюдженої у масовий спосіб.

Разом з тим засоби масової інформації є видом зворотного зв'язку. Вони акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади. Це своєрідний і ні з чим незрівнянний барометр громадської думки.

Засоби масової інформації у демократичному суспільстві повинні бути діалектичне протилежним стосовно "влади" полюсом, а не тільки інструментом пропаганди, хоч вони виконують і таку роль. Це, як засвідчує досвід, далеко не просте завдання. Досить згадати гострі ремствування на пресу з боку представників влади та й просто громадян. Преса, мовляв, розперезалася, вона сіє ворожнечу, підриває основи, спотворює. Причому власті міняються — на зміну призначеним зверху приходять обрані демократичним шля­хом, а суть звинувачень залишається майже незмінною. Все 'п ж нарікання па несправедливість критики, прохання і вимоги не "виносити сміття", вирішувати конфлікти "у робочому порядку". Між тим суть демократії не тільки у тому, що представники влади обираються демократичним шляхом, а й у тому, що вони підзвітні виборцям. Публічне обговорення дій, учинків, політики тих, у чиїх руках влада,— запорука того, що вдасть імущі не будуть цією владою зловживати. Жоден із диктаторів не допускає навіть у думці, що його вчинки можуть бути піддані публічній критиці. Відчуття безкарності за свої вчинки — одне з найбільш згубних для суспільного організму. Воно призводить до застою, загнивання. Суттєвою ознакою тоталітаризму є відсутність опозиції, в тому числі вільної преси, яка за своєю природою, за призначенням протистоїть волюнтаризму, зухвальству властей.