Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Політична влада

Реферати / Політологія / Політична влада

Зміст.

1. Сутність та специфіка політичної влади

2. Основні концепції політичної влади

3. Політична влада як засіб стабільності у суспільстві

Література

1. Сутність та специфіка політичної влади

Поняття «влада» має багато сенсів і різноманіт­них підходів до їх розуміння.

У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:

1) як відносини командування і підпорядку­вання у суспільній групі, державі й суспільстві;

2) як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;

3) як інститут, тобто організована установа, здат­на забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну (владу мене­джерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову.

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політич­ній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції держав­них органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіоз­них структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.

Політична влада опирається на такі основні засоби: при­мус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залеж­но від того, який із них найбільше абсолютизується, виріз­няють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.

Примус як інституціалізована ознака політичної влади має ряд аспектів функціонування.

З точки зору парадигми примусу, представленої марк­систами і неомарксистами, влада має такі ознаки:

1) виникнення влади (зокрема державної) грунтується на насильстві;

2) влада з допомогою армії, поліції, бюрократії та ідеології забезпечує панування експлуататорських класів над екс­плуатованими;

3) у сучасних капіталістичних державах влада здебіль­шого забезпечує панування багатих не з допомогою «репре­сивного апарату» — армії, поліції, чиновництва, а з допомо­гою «ідеологічного апарату» — церкви, школи, засобів ма­сової інформації;

4) влада сучасних капіталістичних держав використо­вує, як правило, не фізичне, а символічне насильство (прихо­ваний примус), суть якого зводиться до таких його проявів:

прийнятне насильство, коли члени суспільства виконують волю правлячих класів, не відчуваючи безпосереднього тис­ку; оприроднене насильство, коли віра і поведінка, що на­в'язуються правлячими колами, сприймаються членами су­спільства як природні; приховане насильство, коли кожен член суспільства, відповідно до свого соціального статусу, не усвідомлюючи цього, сам бере участь у насильстві.

До сказаного слід додати, що влада в сучасному цивілізо­ваному світі використовує, як правило, узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони пору­шують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й нелегальні: підкуп, обіцянки, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.

Парадигма легітимності, сформована М. Вебером, перед­бачає, що влада грунтується здебільшого на довірі підданих або громадян до неї. Ця довіра, або ступінь визнання су­спільством законної влади (легітимності), може бути раціо­нальною і нераціональною.

Якщо М. Вебер виділяв три типи легітимності (тради­ційний, харизматичний, легально-раціональний), то в су­часній політичній науці вирізняється сім: традиційний, ха­ризматичний, правничо-раціональний, на засадах участі, раціонально-цільовий, соціально-евдемонічний і національ­но-патріотичний .

Традиційна легітимність грунтується на визнанні тих політичних дій, що відповідають цінностям і нормам тради­ційної політичної культури.

Харизматична легітимність передбачає визнання винят­кових рис і здібностей політичного лідера; вона найбільш нестабільна через такі обставини: по-перше, виникає про­блема спадкоємності влади, оскільки немає ким замінити харизматичного лідера; по-друге, збереження харизми ви­магає від політичного лідера поєднання двох несумісних принципів — уникнути «косності» і не втратити «любові» народу; по-третє, зміна харизматичного лідера може приве­сти до зміни політичної системи.

Правничо-раціональна легітимність випливає з визнан­ня суспільством політичних дій у рамках існуючої систе­ми права.

Легітимність на засадах участі передбачає обгрунту­вання ідеологією і практикою існуючої політичної системи необхідності широкої участі громадян у діяльності полі­тичних інститутів і їхню віру в можливість впливати на владу.

Раціонально-цільова легітимність виходить з переконан­ня, що політична система лише тоді є сприятливою і гідною підтримки, коли вона забезпечує виконання поставлених цілей.

Соціально-евдемонічна легітимність полягає у здатності політичної системи забезпечити населенню високий рівень життя і створити ілюзію її піклування про добробут народу.

Національно-патріотична легітимність визначає націо­нальні символи, ритуали, міфи, успадковані від попередніх національно-державних утворень.

Проте жодна легітимна система не грунтується тільки на одному виді легітимності, а поєднує, як правило, декілька. Підкреслюючи важливу роль легітимності у забезпеченні функціонування влади, треба зазначити, що, по-перше, сучасні тоталітарні режими зберігали владу не на підставі легітим­ності, а на підставі тотальної ідеології та поліцейського те­рору, по-друге, деякі режими, особливо в країнах третього світу, тримаються на кланових зв'язках «керівників» і ке­рованих.

До сказаного слід додати, що сучасні типи легітимності переважно грунтуються на раціональних основах, тобто у масовій свідомості домінують ті, які передбачають визнан­ня влади в силу конституції й законів, а також її здатності ефективно виконувати свої функції, віру в те, що характер влади і соціальні наслідки її управлінського впливу ціл­ком залежать від громадян.

З позиції парадигми суспільної угоди, яка представлена ліберальними і неоліберальними концепціями, влада роз­глядається в плюралістичному аспекті як множинність влад­них суб'єктів, котрі в правових рамках розподіляють владу через узгодження інтересів. Ця парадигма передбачає такі основні положення:

1) влада виникає внаслідок угоди між державою і су­спільством для захисту прав і свобод громадян;

2) особистість розглядається як творець соціального по­рядку, організатор політичної влади, яка скоріше прагне задовольнити свої інтереси, ніж демонструвати відданість спільноті;

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2022 україномовні реферати та навчальні матеріали