У вирішенні міжнародних суперечностей застосовувалися третейські суди. В якості арбітрів виступали монархи, світські феодали, папа римський, колегії з однаковою кількістю членів з обох виступаючих сторін.
Як і в період зародження міжнародного права, так і в середні віки не існувало інститута постійних диплооматичних представників. Поступово норми права зовнішніх зносин почали входити до договорів, але залишалися переважно звичайними. В дипломатії панував принцип: “Посол носить обличчя государя та мовить його речі”. Тобто посли були недоторканими особистостями. Вони наділялися особливими привілеями, наприклад, неможливістю затримання їх владами держави та арешту їх майна, або звільнення від сплати митного податку.
Також з”являється інститут консулів. Перші з них почали складатися в Х ст. в Середземномор”ї. Спочатку консули являли собою обраних з іноземних купців та мореплавців особ, які мали захищати інтереси їх перед місцевими владами. З подальшим розвитком з”являються відповіднв державні установи.
Існувало “берегове право”, згідно з яким, всі кораблі, які розбивалися на березі іншої країни разом з речами належали тій країні. З цього приводу потрібно відмітити, що право Київської Русі було більш розвинене. Згідно такого права, кораблі належали власнику, якого розшукували і сповіщали про події.
Подальший розвиток отримали норми права війни. Розвивається опіка поранених та хворих.
З”вляються такі нововведення як режим нейтралітета та його гарантії; велике значення мала ідея суверенітета та рівноправ”я держав. Але в тогочасному розумінні суверенітет держави прирівнювався до суверенітету монарха.
Саме в середні віки започатковується Гуго Гроцієм наука міжнародного права. В 1625 р. вийшла перша систематична праця “Про право війни та миру”, яка містила всі основні питання міжнародного права.
Великі географічні відкриття та виникнення в зв”язку з цим глобальних світових зв”язків поступово призводять до формування всезагального для планети міжнародного права. Право стає переважно договірним , а роль та значення церкви в умовах розвитку права неухильно знижується.
в) Класичне міжнародне право
Новий етап міжнародного права був спричинений бупжуазними революціями та громадянськими війнами (1642-1649 рр.).Такі міжнародні стосунки призвели до якісної зміни міжнародного права.
Підписаний 24 жовтня 1648 р. Вестфальський трактат сфорулював нові міжнародно - правові принципи, які стали домінуючими майже на два наступних століття. Такі принципи, як політична рівновага, незалежна світська влада (від духовної влади), рівність держав, підготували інтенсивного перехід до подальшого розвитку міжнародного права. Також була сформульована декларативна теорія визнання, застосування колективних санкцій проти агресорів, мирні засоби вирішення спорів, зміни в правовий режим річок, трансформація статусу консулів і т.д.
Отже, система юридичних принципів та норм, що поступово склалися з 1648 по 1919 р. та регулювали відношення держав цієї історичної епохи, називається Класичним міжнародним правом. Він номить такі основні принципи:
·договір стає головним джерелом норм міжнародного права;
·демократизація міжнародного права;
·колоніалізм;
·війна - небажаний, але законний засіб вирішенняміжнародних суперечок.
Міжнародному праву не були широко відомі демократичні принципи. Такими принципами були народний суверенітет, суверенна рівність держав, невтручання у внутрішні справи держав, територіальний скверенітет, принцип взаємності, свободи річкового торгівельного судоплавства. Також проголошувалося право політичних емігрантів на притулок, борців за свободу, з”вляєтться національний режим, згідно з яким права іноземних громадян прирівнювалися до прав громадян даної країни.
При капіталістичному укладі демократичні принипи стають його невід”ємною частиною та відображаються в Декларації незалежності США 1776 р., актах Французької революції 1789р. - Декларація прав людини та громадянина 1789 р., Декларація міжнародного права 1795 р., Конституція 1791 і 1793 рр.
Все більшого впливу набирає договір. Він стає основним на рівні із звичаєм, а згодом і головним джерелом міжнародного права. Структура договорів мала таний вигляд: преамбула, основні положення та заключна частина. Часто додаються додатки до договорів. Як правило оформлення текстів міжнародних договорів, отримує всезагальне визнання альтернат. Двосторонні угоди були складені на мовах обох сторін, а багатосторонні - на французькій, пізніше, на англійській мовах.
Строки укладених угод були різноманітні. Можливою була пролонгація (подовження терміну). Основними способами забезпечення договорів були міжнародні гарантії та поручительства. Виникає також інститут оговорое, що пов”язано з багатосторонніми угодами. Оговорки мали односторонній характер та створювалися як при підписанні договора так і при його ратифікації.
В цей пероіод в якості найважливішого елемента міжнародної правосуб”єктності залишалося право держав на війну. Засудження війни носило лише моральний характер, але не юридичний. Як і раніше війна припиняла дію всіх договорів між державами - учасниками війни. Але були вчинені певні дії щодо гуманізації законодавства. Женевська конвенція 1864 р. про режим хворих та поранених, Петербурзька декларація 1868 р. про заборону використання розривних пуль, Брюсельська конвенція про закони та звичаї війни суходолом 1874 р., Гаагські конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907 рр. Декларували, що воюючи сторони повинні піклуватися про хворих та поранених ворога. Забороняли отруйну зброю та засоби, які спричиняли надвеликі страждання. Було обмежене коло предметів військової контрабанди, встановлені правила забезпечення нейтральної торгівлі.
Також ускладнюється кількість та зміст консульських конвенцій. Угоди епохи капіталізму стають відкритими та передбачають можливість приєднання до них інших держав.
Широко були розповсюджені договори про арбітраж по загальним та окремим суперечкам. З”явився досвідчений російський юрист - міжнародник Ф. Ф. Мартенс, Який був суперарбітром у Паризькому міжнародному третейському трибуналі 1899 р. Ф. Ф. Мартенс запропонував правила процедури для трибунали, які були згодом закріплені Гаагською конвенцією 1899 р. “Про мирне вирішення міжнародних суперечок”.
Наприкінці ХІХ століття міжнародне право стало необхідним регулятором міждержавних відносин. Був закріплений значний нормативний матеріал та закладені основи міжнародної свідомості. Алде події першої світової війни викликали новий етап розвитку міжнородних відносин, який отримав назву Міжнародне право ХХ століття.
Відлік нового міжнародного права ХХ століття починається з Версальського договора 1919 р. Важливою складовою також став Паризький мирний договір 1928 р., який заборонив війну як засіб ведення національної політики. Перемога країн Антанти та юридичні рішення Тегеранської, Ялтинської та Потсьдамської конференцій, Устав ООН та Нюрнберзький процес завершили становлення нового історичного типу міжнордного права.
Завантажити реферат