Проте, можлива й така ситуація, коли незаконний володілець здійснив у майні поліпшення, що їх неможливо відділити, наприклад, капітальний ремонт будинку. В цьому разі ст. 148 Цивільного кодексу передбачає: “Якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі” [2; 186]. Як бачимо, в цьому разі право на відшкодування має тільки добросовісний володілець.
Добросовісний набувач має перед недобросовісним ще одну перевагу: якщо від недобросовісного майно може бути витребуване в усіх випадках, то від недобросовісного – не в усіх.
За ст. 145, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.
“Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача” [З; 355].
У ст. 145 Цивільного кодексу зазначено також, що майно, набуте безоплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках. Наприклад, якщо власник автомобіля за договором схову передав свій автомобіль контрагентові, а той, замість того, щоб повернути його власнику, подарував цей автомобіль іншій особі, то власник може витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, позаяк набувач набув її безоплатно.
Виходячи зі ст. 145 Цивільного кодексу, власник може витребувати своє майно у добросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно викрадене або загублене, але взагалі у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента по договору “поза їх волею”.
Таким чином, власник якогось майна не може витребувати своє майно з незаконного володіння іншою особою тільки при наявності сукупності наступних трьох умов:
а) набувач має бути добросовісним набувачем – він не повинен знати, що купує майно не у власника;
б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути купленим;
в) власник повинен втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка продала його добросовісному набувачеві.
Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець стає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло з володіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Тут припускається, що власник виявив певну необачність, довірившись особі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій, адже замість того, щоби повернути власникові одержану від нього за договором річ, особа продає її комусь. Отже, власник повинен нести невигідні наслідки своєї необачності. Якщо ж річ вибула з володіння власника та його контрагента поза їхньою волею, то ці міркування відпадають.
Відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу витребування майна власником від добросовісного набувача не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Коли майно боржника буде передано судовим виконавцем для реалізації торговельній організації, в якій та чи інша особа придбає це майно, то перший власник майна не може витребувати його в цієї особи на підставі, що він загубив це майно або воно було в нього викрадено, а потім потрапило до рук боржника, відносно якої було постановлено відповідне судове рішення. В такий самий спосіб вирішується питання, якщо особа набула будинок з прилюдних торгів, які було проведено для виконання судового рішення.
Як вже зазначалося у вступі, відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власности і господарювання (ст. 13).
Зважаючи на це, викладений в ст. 145 Цивільного кодексу механізм витребуування майна власником розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. До 16 грудня 1993 року, згідно зі ст. 146 Цивільного кодексу державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він про незаконність свого володіння – це мало значення при вирішенні питання про віндикацію.
Так само не мав значення спосіб, яким майно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передано іншій юридичній чи фізичній особі, від якої потрапило незаконному набувачеві.
“Так, якщо громадянин брав напрокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продавав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією” [З;358].
Це свідчить про те, що державна та колгоспно-кооперативна форми власності користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.
Закон “Про власність” скасував ці переваги і, маючи на меті привести Цивільний кодекс у відповідність із цим Законом, Верховна Рада України прийняла 16 грудня 1993 року Закон № 3718-12, згідно з яким статті 144, 146, 149 та 150 було виключено з кодексу.
Уніфікація порядку витребування майна власником від добросовісного набувача забехпечує рівноправність різних форм власності в Україні.
З огляду на ст. 145 Цивільного кодексу при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майного, за виключенням грошей та цінних паперів.
2.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника.
Порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлюється статтею 147 Цивільного кодексу.
Особливістю витребування грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони в жодному разі не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.
Не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені в нього.
Припустимо, що громадянин А. купив у громадянина Б. деяку облігацію. Згодом з’ясувалося, що ця облігація була раніше викрадена громадянином Б. у громадянина В. Незважаючи на те, що в даному разі облігація вибула з володіння В. не з його волі, В. не може витребувати в громадянина А. облігацію (як він зробив би це з усяким іншим майном), позаяк громадянин А. є добросовісним набувачем.
Завантажити реферат