Психологія як наука, що вивчає психіку людини - Курсова робота

Соціометричні критерії поділяють також на офіційні та неофі­ційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов'язків, неофіційні — відкривають перед дослідником «вхід» у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма — гра­фічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» (яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (від яких усі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру від­носин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру органі­зованості групи в цілому. У ході побудови соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення. Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняються за структурною орга­нізацією та змістом простору, що моделюється в них.

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямо­ваний на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за до­помогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і мо­жуть бути виражені графічно.

Біографічний метод, вчування. У психології біографічний метод — це система засобів дослідження, діагностики, корекції та про­ектування життєвого шляху людини. Даний метод емпіричного пізнання почав розроблятися в першій чверті XX ст. (М.О.Рибніков, Ш.Бюлер). Спочатку обмежувалися ретроспективним описуванням минулих етапів життя людини або всього життєвого шляху істо­ричних персонажів минулого. Надалі біографічний метод почав включати аналіз актуальних та припущених у майбутньому подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, графіки життя, каузо-метрія), а також дослідження кола спілкування (додаткові біографії, лінії відносин суб'єкта). М.О.Рибніков розглядав автобіографію як психологічний документ, що документує особистість та її історію.

Він розділяв спонтанні автобіографії, коли ініціатива ретроспектив­ного погляду на власне життя належить самій особистості, та про-воковані автобіографії, коли дослідник використовує прийом спо­нукання піддослідного говорити про себе за визначеним планом. Такий прийом гарантує однорідність зібраного матеріалу, що дає можливість порівнювати, поєднувати, узагальнювати отримані факти тощо.

Сучасні біографічні техніки, побудовані на основі вивчення особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індиві­дуального буття і взаємовідносин із «значущими іншими», спря­мовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізу піддають також просторові та часові харак­теристики організації ділового, сімейного, духовного життя осо­бистості, взаємодію її з природним та соціальним середовищем.

Застосування біографічного методу передбачає отримання різно­рідної об'єктивної інформації, для чого використовуються різні форми автобіографічної методики: опитування, інтерв'ю, тести. Та­кож необхідним є аналіз свідчень очевидців; дані отримуються під час бесіди та опитувань близьких людей, під час первинного аналізу спогадів сучасників. Також використовуються модифікації методу вивчення продуктів діяльності, коли проводиться контент-аналіз що­денників та листів, здійснюється побудова кривих продуктивності і діаграм життєвих вимірів активності особистості.

Одним із методичних прийомів організації та проведення психо­логічного дослідження в межах біографічного методу є вчування. Цей прийом передбачає спільну роботу експериментатора та осо­бистості над змістовими матеріалами її особистого життя. Реалізу­ється прийом у два етапи:

1) перший етап — отримання фактичних даних про життєвий та творчий шлях особистості за допомогою набору тестових та дослід­ницьких методів. Особливо важливим є акцент на емоційній насиче­ності репрезентованого особистістю матеріалу. Таким чином вда­ється не лише змістовно відновити хід подій у просторі інди­відуального життя особистості, а й установити їхню емоційну значущість, насиченість смислом для особистості, сенс результуючих моментів у цих подіях. Психологу вдається на цьому етапі встановити та змістовно розкрити так звані «критичні точки», періоди події, ситуації, моменти в житті особистості. Саме вони зумовлять предмет взаємодії на наступному етапі;

2) другий етап — організація взаємодії психолога з особистістю, суть якої полягає в повторному, абстрагованому в часі від реальної події, переживанні, вчуванні особистості в зміст тієї чи іншої ситуації минулого, яка об'єктивно вплинула на хід подальшого життя цієї особистості, та корекція переживань з приводу якої може дещо гармонізувати або стабілізувати самовідчуття особистості в нинішньому періоді її життя. Застосування прийому вчування має, як правило, подвійний ефект: власне дослідницький, та психотера­певтичний. Цей прийом може реалізуватися в різному методичному оснащенні і є дуже лабільним щодо експериментальної ситуації дослідження.

Біографічний метод та різноманітні його модифікації досить ши­роко застосовуються не тільки у сфері психологічного дослідження, айв психологічній практиці: індивідуальному консультуванні, пси­хотерапії і навіть у сфері професійної підготовки спеціалістів. Відомі психотерапевтичні техніки — психоаналіз, психосинтез, трансак-ційний аналіз, нейролінгвістична терапія та ін. — досить активно застосовують прийоми біографічного методу. Необхідно, проте, за­уважити, що застосування цього методу та аналіз отриманих за його допомогою даних мусить мати чітку методологічну основу. Це означає, що тлумачення даних завжди буде відтворювати ту «філософію людини», яку вибудовує методологія цієї філософії: феноменологічна, екзистенціальна, онтологічна тощо.

Проективні та клінічні методи тестування. Тестування — метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та задач (тести), що мають певну шкалу значень. Метод використовується для стан­дартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей особисто­сті. Виділяють три основні сфери застосування тестового методу: а) освіта, б) професійна підготовка та відбір, в) психологічне кон­сультування та психотерапія. Тестовий метод дає змогу з певною мірою ймовірності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.