Для мене такою адаптативною метою було входження до неформальної групи нового класу. Неформальна група - спільнота людей, що виникають спонтанно на грунті взаємних симпатій, схожості ціннісних орієнтацій та інтересів. Неформальні групи можуть існувати як самостійні, ізольовані спільноти, але можуть утворюватись і усередині формальних груп та організацій як альтернатива й доповнення до них. У такому разі об’єднання людей відбувається на емоційно-особистісному грунті й відповідає потребі в спілкуванні в її найбільш розвинених формах. Тому міжособистісні стосунки у неформальних групах характеризуються порівняно високим прагненням індивідів до взаєморозуміння, взаємодопомоги, залученості, співробітництва, емоційної стабільності та дружби. Спільні інтереси є підгрунтям стабільності й довготривалості існування неформальних груп незалежно від їх змісту. Водночас наявність групової мети та відповідної спрямованої назовні сумісної діяльності не є обов’язковою умовою існування неформальних груп.
В моєму класі було дакілька неформальних груп, об’єднаних за спільністю інтересів. Проте, через мою некомунікативність та замкненість мені було досить складно увійти хоча б до однієї з них. Але, через те, що я була природним лідером, в мені існувала суттєва необхідність у самовираженні. Шляхом до цього стало навчання. Адже, шкільний вік це час, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети,найважливіші цінності тут – підприємливість та ефективність. У негативному варіанті у дитини з’являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.
Освіта, в наш час, є досить важливим елементом в процесі соціалізації. Вона є одним з найдавніших інститутів, і виникає в силу потреби суспільства у відтворенні та передачі знань, умінь, навичок, підготовки нових поколінь до життя.
У сучасному суспільстві освіта набуває особливої ваги, бо покликана забезпечити підготовку суб'єктів соціальної дії до розв'язання глобальних завдань, якістоять перед людством. Освіта охоплює майже всі соціальні групи. Підготовка нових поколінь до здійснення соціальних та професійних функцій потребує все більш тривалого та складного навчання, виховання.
Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок та розвитку особистості. Важливо при цьму розмежовувати формальний та реальний результати. Це і реальний рівень знань, якостей особистості, фактична освіченість. Це і формальні показники навчання(диплом, атестат, посвідчення), що свідчать про закінчення учбового закладу.
Велике значення освіти пов'язане значною мірою з її соціальними функціями. Освіта включає особистість у соціальнвідносини, залучає її до соціальних цінностей, процесів, тобто сприяє її соцалізації.
При цьму школа не лише знайомить з культурними нормами, цінностями, соціальними ролями, а й сприяє їхній інтернаціоналізації, вітворенню певного впособу життя. Із соціалізацієютісно пов'язана функція соціальної інтеграції. Прилучаючи до єдиних цінностей, навчаючи певним нормам, освіта стимулює спільні дії, об'єднує людей. Виконанню функцій соціальної інтеграції сприяє те, що школа фізично об'єднує представників різних соціальних груп.
Особливого значення у сучасну епоху набувають гуманістичні функції освіти, котрі спрямовані на розвиток особистості, підвищення рівня її культури, формування системи якостей.
Можна говорити про велику кількість латентних (прихованих) функцій. Свого часу Р.Мертон звертав увагу на таку приховану функцію, як “baby sitting” (няні), - школа на деякий час звільняє батьків від необхідності доглядати за дітьми. В школі формуються кола спілкування, дружні зв’язки, які, як правило, зберігають своє значення протягом усьго наступного життя. У школі також часто знаходять майбутнього супутника життя. Школа дає змогу молоді формувати власну культуру. Молодіжна субкультура 60-70-х років дуже активно вивчалась дослідниками. Уявляється,що своєрідною є також і молодіжна субкультура 90-х років.
Освіта як соціальний інститут розвивається в умовах постійних протиріч суспільних потреб і стану освіти, потреб і соціальних планів соціальних груп відносно освіти. Зідси суперечливість самого інституту, розрив між його елементами, невідповідність рівня розвитку окремих функцій, суперечливість їх реалізації. Всі ці протиріччя загострюються у 90-ті роки у зв’язку із загальним кризовим станом суспільства, все більшим погіршенням матеріального становища, руйнуванням старих, усталених структур управління.
Позитивні кардинальні зміни школи стають можливими лише за умов розвитку демократії. В свою чергу, реформація школи впливає на процеси демократизації суспільного життя. Зв’зок з демократизацією суспільства можна простежити за соціальною базою освіти, за масовістю школи, її сомостійністю, атмосферою всередині школи. Від рівня демократизації суспільства залежить реалізація програм удосконалення освіти. Це стосується і програм розвитку освіти в Україні. Думається, що джерелом протиріч і прорахунків у їхній реалізації перш за все є недооцінка вітчизняних традицій у розвитку освіти і специфіка сприйняття реформ освіти в умовах радикальної трансформації нашого суспільства.
Необхідність докорінного реформування освіти була усвідомлена в нашій країні в умовах якісного оновлення суспільства, яке поєднувалося у свідомості більшості перш за все з демократизацією суспільного життя, з подоланням наслідків панування тоталітаризму.
Коли я перейшла до п'ятого класу, моїм класним керівником стала мама, яка викладала історію. Так вже сталося, що людина, яка була головним і єдиним поводирем в світ у ранньому дитинстві, впливала на формування мого світогляду та життєвої позиції не лише як мама, а й як класний керівник. Дуже доречно з цьго приводу висловився Ю.Нагібін: “Людина формується всім життям. Двір, дитячий садок, школа і все те, що пов'язане з нею – це важливі, формуючі людську душу засади. Але хвилювання, відчуття, пов'язані з мамою – перше, таке глибоке, таке міцне. Ніяка нянька, виховательниця, вчителька, класна керівниця не володіють материнською силою впливу на душу дитини, що тільки-но будується”. І саме мама, як в сім’ї, так і в школі, була головним фактором того середовища, в якому відбувалось формування та становлення моєї життєвої позиції.
Суспільне середовище, потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми, а також певним чином спрямованні емоції зумовлюють формування та існування життєвої позиції особистості. Життєва позиція особистості включає в себе її орієнтацію у навколишньому середовищі, у тому числі ціннісну орієнтацію, її ставлення до інших людей, установку і готовність до здійснення певних дій, форми і способи цього здійснення.
Процес формування життєвої позиції включає в себе великий комплекс об'єктивних і суб'єктивних умов та процесів, серед яких – засвоєння особистістю певного світогляду, різноманітних знань, вироблення переконань, соціальних і професійних навичок, роозвиток міжособових відносин, прилучення її до трудової та громадсько-політичної діяльності.
Завантажити реферат