Державний лад (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.)

Кадрові зміни. Смерть Сталіна неминуче викликала зміни на­самперед в складі правлячих осіб, примусила їх замислитися про майбутнє країни. Але спочатку вони розгубилися, злякалися за власну долю. Тому відразу ж після смерті Сталіна на спільному засіданні пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів, Президії Верховної Ради Союзу РСР були зроблені лише деякі кадрові перестановки. Вони пояснювалися необхідністю забезпечити безперебійне і пра­вильне керівництво життям усієї країни, згуртованість цього керів­ництва, не допустити розброду та паніки. В результаті цього най­важливіші ключові посади були розподілені між вірними соратни­ками Сталіна. Першим секретарем ЦК КПРС став Г.Маленков, якого ще за життя Сталіна розглядали як другу особу в партії. Він зайняв також посаду голови Ради Міністрів СРСР. Його замісника­ми були призначені Л.Берія, М.Булганін, Л.Каганович. Міністром закордонних справ став В.Молотов, військових — М.Булганін. Ці кадрові призначення мали підтвердити непохитність адміністра­тивно-командної системи, створеної Сталіним.

В рішеннях спільного засідання був один новий та багатообіцяючий нюанс — Г.Маленков проголосив перехід до колективного керівництва і в партії, і в державі. Але склад Президії ЦК КПРС і Президії Ради Міністрів СРСР був скорочений.

Друга передумова майбутніх змін — поява нового авторитет­ного лідера партії та держави. Ним став М.Хрущов. До 5 березня 1953 p. він був першим секретарем Московського комітету партії та секретарем ЦК КПРС. На спільному засіданні йому було доручено зосередитися на роботі секретаря ЦК партії, а у вересні 1953 p. пленум ЦК КПРС обрав його першим секретарем партії. М.Хрущов став лідером тому, що у той час виражав корінні інтереси суспільс­тва. Він очолив боротьбу з культом особи.

В Україні також відбувалися кадрові перестановки. 13 червня 1953 p. пленум ЦК КПУ усунув з посади першого секретаря КПУ Л.Мельникова, якого було обвинувачено у російському шовінізмі. Замість нього був обраний О.Кириченко. Він став першим україн­цем на цій посаді. У 1957 p. його змінив М.Підгорний, а у 1963 p. секретарем Компартії України став П. Шелест.

Ще однією ознакою боротьби з культом особи було усунення такої огидної фігури, вірної опори сталінського режиму, як Берії. Він готувався сам стати диктатором. В Україні його спільником був міністр МВС П.Мешик. 26 червня 1953 p. Берію було виключено з партії, потім його судили і 23 грудня 1953 p. він був розстріляний за антидержавні дії.

Викриття Берії змусило вище керівництво партії та держави перейти до радикальних змін.

Державний апарат. Після XX з'їзду КПРС розпочинається процес десталінізації у державному будівництві. У політичній сфері ставилося завдання усунення порушень демократії та законності, а також усіх шкідливих наслідків цих порушень. Відповідно до цього в основу процесу десталінізації було покладено такі демократичні принципи: визнання за народом ролі творця історії, розвиток його творчої активності, турбота про народні інтереси; опора на науку, знання об'єктивних законів суспільного розвитку; колективне кері­вництво.

Разом із тим у боротьбі за соціалізм вирішальна роль, як і раніш, відводилася компартії, Тим більше, що вона взяла на себе боротьбу з культом особи. Протягом 50-х років лави Компартії України помі­тно зросли (1952 p. — 770 000 чоловік, 1959 p. - 1 300 000 чоловік).

XX з'їзд КПРС постановив і надалі проводити роботу з удос­коналення державного апарату, повернутися до питань конкретно­го керівництва господарством країни. Висувалась вимога удоскона­лити організаційні форми: спростити структуру управління, рішуче усувати проміжні ланки і тим самим наближати центр до місць, поглиблювати спеціалізацію управління, зробити апарат управління економним. Робляться спроби зламати командно- бюрократичні методи управління, установлені у ЗО—40-х роках.

Але цей процес відбувався повільно, важко, часто наштовхува­вся на прихований, а то й відкритий опір. Сталіністи не збиралися складати зброю. Відірвані від життя народу, перебуваючи у полоні старих уявлень, вони відкидали усі демократичні починання. Пред­ставники старої гвардії (Молотов, Маленков, Каганович та ін.) згур­тувалися і через рік після XX з'їзду КПРС — у червні 1957 p.— пішли у наступ, щоб врятувати сталінський режим і самим утриматись у владі. Використовуючи свою кількісну перевагу у Президії ЦК, вони постановили усунути М.Хрущова з поста першого секретаря ЦК партії. Проте пленум ЦК відкинув це рішення і підтримав курс XX з'їзду. Пленум засудив антипартійну групу Молотова, усунув її учас­ників з партійних постів. Пізніше вони були виключені з партії. Важливе значення у цьому мала підтримка, яку М.Хрущов отримав з боку армії (військовий міністр — маршал Г.Жуков).

Керівництво України також підтримало М.Хрущова. До речі, партійні та державні керівники України деякий час дружньо спів­працювали з М.Хрущовим, були його опорою. О.Кириченко, М.Підгорний, Д.Полянський та П.Шелест входили до складу по-літбюро, в якому було всього 11 осіб. Такий стан був корисний для України, він підвищував її державну вагу.

Вищі органи державної влади та управління. Вживаються заходи до посилення представницького складу Верховної Ради. У зв'язку із цим внаслідок недоцільності відмінено таку міру кримінального покарання, як позбавлення виборчих прав по суду. Усі особи, засуджені до позбавлення виборчих прав, звільнялися від цього покарання. Також вживаються заходи до зміцнення представництва У Верховній Раді робітників. Так, у березні 1959 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 126 робітників, тобто 27,6% її складу. При тому зростає кількість депутатів Верховної Ради — українців (на 1 червня 1954 p. вони складали 75%).

Розширюється компетенція Верховної Ради, обсяг її нормот-ворчої та контрольно-розпорядчої діяльності. Законом СРСР від 11 лютого 1957 р. до компетенції союзних республік, тобто їх Верховних Рад, передано право самостійно вирішувати низку важ­ливих питань з керівництва республіками та їх економіки. Таким іином, з 1957 p. Верховна Рада УРСР поряд із затвердженням оюджету республіки почала затверджувати щорічні народногоспо­дарські плани (раніш це входило до компетенції уряду). Тим самим об'єднується діяльність по затвердженню держбюджету і народно­господарського плану, керівництво ними, що дуже важливо, оскі­льки виконання бюджету і плану взаємопов'язано.

У 1959 р. в УРСР прийнято закон, який встановив порядок відклику депутатів Верховної Ради, а також депутатів Рад інших рівней, що не виправдали довір'я виборців. Виборці одержали право відкликати таких депутатів у будь-який час.

Законодавча діяльність Верховної Ради відбувається при залу­ченні до неї широких мас. Найбільш значні законопроекти винося­ться на попереднє всенародне обговорення. Але при цьому ще зберігається багато формалізму і показухи.

Збільшення обсягу роботи Верховної Ради СРСР обумовило виникнення нового структурного підрозділу — економічної комісії при Раді Національностей. Вона була створена 11 лютого 1957 p., формувалась на паритетних началах по два представники від кожної союзної республіки. На чолі Верховної Ради у період, що вивчаєть­ся, перебували особи, які не відповідали вимогам, котрі пред'явля­лися до керівників демократичної держави. У 1953—1960 pp. посаду голови Президії Верховної Ради СРСР займав К.Ворошилов, згодом його змінив Л.Брежнєв.