Види матеріальної відповідальності працівників

Недійсними є договори про повну матеріальну відпові­дальність, укладені з особами, котрі не досягли 18-літнього віку. Укладення договору про повну матеріальну відпові­дальність є обов'язковим, якщо працівник виконує обов'яз­ки щодо обслуговування матеріальних цінностей і це скла­дає його основну трудову функцію. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийому громадянина на роботу, що передбачає обов'язкове укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність. Така відмо­ва без поважної причини вже прийнятого на роботу праців­ника є порушенням трудової дисципліни з усіма витікаючи­ми звідси наслідками. При відмові від укладення договору про повну матеріальну відповідальність внаслідок поваж­них причин, власник зобов'язаний надати працівнику іншу роботу, а при її відсутності або відмові працівника від пере­ведення останній може бути звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП.

2. Одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 cm. 134). Майно та інші цінності за разо­вими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не складає основної трудової функції і їх посади не містяться в названому вище переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження цінностей. Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру підприємства; особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально-відпові­дальні посади протягом певного часу; особам, що мають су­димість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі зло­чини, якщо судимість не знята і не погашена.

3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З cm. 134). До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні до­даватися докази, що підтверджують здійснення працівником таких дій, встановлених в порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі закінченням терміну давності, актом амністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв'язку з передачею винного на поруки, це не виключає зас­тосування матеріальної відповідальності. У разі оголошення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину працівник не притягується до матеріальної відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП.

4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 cm. 134). Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому пов­на матеріальна відповідальність за шкоду наступає незалеж­но від того, умисно або з необережності заподіяна шкода. Працівник, який у нетверезому стані заподіяв шкоду підпри­ємству, установі, організації, несе повну матеріальну відпові­дальність за пряму дійсну шкоду, в тому числі за псування по недбалості сировини, матеріалів при виготовленні про­дукції, а також іншого майна. Повна матеріальна відпові­дальність покладається на працівника, що знаходився в не­тверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно не виконало господарські зобов'язання і в зв'язку з цим понесло збитки. Власник зобов'язаний довести, що шкоду заподіяно працівником в нетверезому стані. Доказами може бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вони повинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні пи­тання про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 29 грудня 1992 p. №14 указав на те, що змен­шення розміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетве­резому стані, як правило, не допускається.

5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користуван­ня підприємством, установою, організацією (п. 5 cm. 134). Наведений перелік збігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, який передбачає обмежену відповідальність в межах середнього місячного заробітку, а різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення вказаного майна сталися з необе­режності (недбалості), наступає матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 cm. 134 КЗпП). Відповідно до спеціаль­них нормативно-правових актів така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням поса­довою особою премій внаслідок допущених з його вини ви­кривлень даних про виконання робіт; розкраданням, знищен­ням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних ме­талів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витра­тами підприємства, установи, організації на навчання у ви­щому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або за власним бажанням без поважних причин протягом 3 років з часу прий­няття на роботу за направленням (див. п. 12 постанови Пле­нуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 р. в редакції постанови Пленуму від 28 березня 1997 p. №3). Видається, в останньому випадку відшкодування має прово­дитися за нормами цивільного законодавства, оскільки відсут­ня підстава матеріальної відповідальності — трудове майно­ве правопорушення.

7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 cm. 134). Наголосимо, що у такому випадку шкода за­подіюється не будь-якою особою підприємству, а саме праців­ником, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди є викорис­тання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства ро­боти, що не відноситься до трудової функції працівника.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної праців­никами самовільним використанням з особистою метою тех­нічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. ін.), належних підприємствам, установам, організаціям, потрібно виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (статті 203, 453 ЦК України). У таких випадках шкода відшкодовується в повному розмірі, включаючи і нестримані підприємством, установою, організацією доходи від використання вказаних технічних засобів (див. п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 p.). Вважаємо, що у цьому випадку Пленум Верховного Суду України (слідом за Пленумом Верховного Суду СРСР, який у 1989 p. таким же чином розтлумачив цю підставу) перевищив свої повно­важення і вдався не до роз'яснення, а до встановлення нор­ми права, яка суперечить чинному трудовому законодавству в частині загальних положень матеріальної відповідальності у трудовому праві на відміну від цивільно-правової відпові­дальності, зокрема відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, в зв'язку з чим погіршує правове становище праців­ників.