Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Українська Народна Республіка часів Директорії

Реферати / Право / Українська Народна Республіка часів Директорії

Ці обставини визначили прагнення багатьох членів уряду вста­новити контакти з командуванням військ Антанти, переважно фра­нцузькими, які окупували південну Україну. Командування фран­цузького експедиційного корпусу в Одесі теж мало доручення шу­кати контактів з Директорією. Проте французи висунули цілу низку вимог до Директорії. Так, вони бажали, щоб э неї вийшли В.Вин-ниченко, С.Петлюра та прем'єр В.Чеховський; вони вимагали фо­рмування нового, правого уряду, що створив би протягом трьох місяців 300-тисячну українську армію під протекторатом Франції. Під час боротьби з більшовиками остання мала контролювати українські залізниці, щоб не було перерв у постачанні людей і військового спорядження для фронту. Франція прагнула також мати вплив на господарську політику українського уряду. Справу ж самостійності України мала вирішити мирна конференція.

І хоча Директорія не бажала поступатися української держав­ності і не приймала всерйоз французьких пропозицій, вона все ж таки вислала свою делегацію до Одеси з метою розпочати перего­вори з французькими представниками.

Здавалось, що все йде до згоди України з Францією, бо В.Винниченко склав повноваження і виїхав за кордон, відійшов також від справ прем'єр В.Чеховський.

Позиція С.Петлюри, котрий після В.Винниченка вийшов на перше місце в державі, заздалегідь прирікала на невдачу переговори з французами, які домагалися його відставки. 13 лютого 1918 p. С.Петлюра створює новий кабінет на чолі з С.Остапенком, який був прихильником союзу з Антантою, і Кабінет Міністрів одержав завдання розпочати з французами нові переговори.

Саме в той час почалася мирна конференція в Парижі, де французький прем'єр Ж.Клемансо почав поволі формувати не­прийнятну для України думку між західними державами.

Таким чином, домовитися з державами Антанти уряду Дирек­торії не вдалося, оскільки основною вимогою Антанти залишалося відновлення єдиної Росії. Відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовиками, Антанта щедро підтримувала російську Добровольчу армію, очолювану генералом Денікіним.

Зусилля Директорії по удержанню влади. Кабінет С.Остапенка не мав успіху і всередині держави. Проти уряду почали бойкот соціалісти. Більшовики також вели агітацію проти Директорії як "буржуазного уряду".

Збройні сили Директорії танули, в них зростало дезертирство, занепадала дисципліна. 6 березня 1919 p. під натиском більшовиць­ких сил Директорія переїхала з Вінниці до Проскурова. Тут у середині березня відбулося останнє засідання Директорії повного складу.

На початку квітня в Рівному була проведена реорганізація Директорії: вона складалась тепер з С.Петлюри, Л.Макаренка, од­ного представника від ЗУНР та двох — від соціалістичних партій. Впорядковано функції Директорії та її взаємини з урядом. Дирек­торія мала тільки затверджувати закони, проекти яких готувалися міністерствами, і давати розпорядження лише останнім.

Створено новий уряд: головою кабінету став Б.Мартос. Новий Уряд звернувся до народу з декларацією, в якій закликав до бороть­би з більшовиками. В боротьбі з ними він вирішив спиратися не на чужу силу, а на повстанців. Соціалісти бойкотували уряд С.Остапе-нка, а праві кола стали в опозицію до соціалістичного уряду Б.Ма-ртоса.

Такі часті зміни уряду були невипадковими. Щодалі влада переходила в руки отаманів. Директорія й Кабінет Міністрів грали тільки декоративну роль.

У серпні 1919 p. армії УНР і ЗУНР розпочали спільний похід проти більшовиків. Командування Української галицької армії про­понувало йти походом на Одесу з тим, щоб очистити узбережжя Чорного моря, встановити зв'язки з Антантою і тоді вже рушити на Київ. Цей план — найбільш раціональний — зустрів опозицію з боку командування армією УНР, яке вважало, що обстановка вима­гає спершу заволодіти Києвом. Було прийняте компромісне, але не краще рішення — одночасно йти і на Одесу і на Київ.

У той же час до Києва спішно наближалися загони Доброво­льчої армії генерала Бредова. ЗО серпня 1919р. більшовики без бою залишили Київ. 31 серпня до Києва вступили загони Добровольчої армії. Війська УНР відступили на захід, опинившись між трьома вогнями: більшовиками, армією та Польщею, яка поступово окупу­вала західну Волинь та Поділля.

Директорія фактично розпалась. 15 листопада 1919 p. вона передала владу С.Петлюрі. Було вирішено, що продовжувати регу­лярну війну неможливо і далі треба вести її в формі партизанської боротьби.

Варшавський договір. На початку 1920 p. Польща окупувала Полісся, Холмщину, Підляшшя, Західну Волинь, Галичину. В По­льщі не було одностайного ставлення до Української держави:

соціалісти ставилися до неї прихильно, побоюючись відродження російського імперіалізму, але більша частина партій ставилась до України відверто ворожо.

В цих умовах українська місія у Варшаві без погодження з Директорією подала польському урядові декларацію, в якій пропо­нувала визнати УНР незалежною державою, обмеживши її кордони з Польщею по річці Збруч та лінією через Волинь до Прип'яті.

Незабаром у Варшаві головою дипломатичної місії УНР і міністром закордонних справ Польщі було підписано відповідний договір. Головні пункти Варшавського договору були такі: 1) поль­ський уряд визнав право УНР на незалежне існування, а Директо­рію та Головного отамана С.Петлюру за найвищу владу УНР; 2) кордони між УНР та Польщею встановлювались вздовж р. Збруч, а на заході і сході кордоном між колишньою Австро-Угорщиною та Росією; 3) польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти УНР, те ж саме зобов'язувалася УНР та ін.

Отже, Польща визнала за Україною право на незалежність, але за це одержала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Під­ляшшя, Полісся. Згідно з воєнною конвенцією від 24 квітня 1920 р. Польща мала велику перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядко­ване Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці підпорядковува­лись польському управлінню. Український уряд зобов'язувався по­стачати польському війську харчування, коней, волів тощо.

Варшавський договір викликав велике незадоволення, особли­во в Галичині. Він перекреслював усю боротьбу Галичини за неза­лежність і передавав її під владу Польщі.

Уряд Директорії був приголомшений цим договором, хоча С.Петлюра був обізнаний з його умовами.

Ризький договір. З липня 1920 р. Польща розпочала таємні мирні переговори з радянським урядом. Представники двох держав зустрінулись у Ризі. 12 жовтня 1920 р. польський і радянський уряди підписали прелімінарний договір, в якому були визначені кордони між Україною і Польщею: по р. Збруч, далі Волинню через Остріг до впаду Горині в Прип'ять. На три тижні було встановлено пере­мир'я.

Радянський уряд використав перемир'я для підготовки насту­пу по всьому фронту. 10 листопада більшовицька кіннота здійснила глибокий прорив на українському фронті і примусила українську армію після тяжких боїв відступити за Збруч.

16 листопада 1920 р. в Криму було розбито армію Врангеля.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали