Напрямки вдосконалення державної політики в галузі страхування

Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. їх можна визначити так:

• подальша інтеграція України в міжнародні страхові струк­тури,

• розвиток законодавчої і нормативної бази;

• розробка стандартів електронного обігу та обліку;

• створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем;

• формування об'єднань страховиків з найважливіших проб­лем страхування;

• створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз перед­бачає розробку й ухвалення низки законодавчих актів, які розвива­ють страхове законодавство України. Насамперед це стосується пе­рестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передання резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і ста­тистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників).

Важливо також законодавчо й нормативно вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхуван­ня, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаєм­ного страхування і т. ін.

Розвиток страхового ринку потребує вирішення багатьох ак­туальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізую­ться на найважливіших напрямках страхової діяльності.

В Україні набула поширення така форма, як страхові бюро. Членство в таких бюро, що створені відповідно до рішень Уряду України, є обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали лі­цензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Мо­торне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро — об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проекта­ми відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами найближ­чим часом можуть бути створені бюро страхування фінансових та експортних ризиків.

Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики са­мостійно на демократичних засадах встановлюють загальні «прави­ла гри», затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а та­кож проводять єдину міжнародну політику.

При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конку­рентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій на­гляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, за­гальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами.

У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули — страхові бюро — може стати одним із основ­них напрямків державного впливу в галузі страхування.

Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.

Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до між­народної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді,

наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на євро­пейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна першою з країн СНД стала асоційованим членом системи «Зелена картка».

Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльнос­ті згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важеля­ми. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають мак­симально ідентифіковані методи державного регулювання, установ­лювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, ста­ючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнаро­дних організацій, оволодіває методами впливу держави на страхо­вий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також удосконалюватися через сприяння оптимізації співвідношення між обов'язковим та доб­ровільним страхуванням.

Закон України «Про страхування» передбачає запровадження нових видів обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страху­вання дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відпо­відальності держави. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демокра­тичного суспільства та ринкової економіки примушення з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запрова­дженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше — перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язко­вого страхування. Друге — упорядкування умов та порядку здій­снення зазначених видів. І третє — введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встанов­люючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових дого­ворів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті.

У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих.

Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страху­вання.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допо­моги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на вироб­ництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введен­ня нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід.