Якщо за рахунок розширення бази оподатковування вдається знизити ставки оподатковування, то податкова система стане більш привабливої для інвесторів.
Однак існують і інші важливі аспекти податкової системи, від яких будуть залежати інвестиції. Якщо інвестор продає або якось інакше відчужує об'єкт інвестицій, йому варто надати можливість повернути інвестовані кошти без оподатковування. Якщо коротко, то інвестор повинний сплачувати податок тільки з отриманого прибутку. Тобто для цілей вирахування такого прибутку варто враховувати як витрати:
суми податку на нерухомість, акцизного збору, митного збору, податку з продажу (податку на додану вартість), що були сплачені платником податків.
Крім цього, прибуток від інвестицій був би доцільніше обкладати податком по більш низьких ставках. Однак такий підхід, при якому при оподатковуванні надається перевага прибутку від інвестицій, варто використовувати дуже обачно (якщо взагалі це робити), оскільки ті, хто дістає прибуток від виконаних робіт або наданих послуг, можуть з ним не погодитися.
Податкова система повинна бути подібної до систем, що існують у більшості інших країн, оскільки іноземні інвестори хотіли б обкладатися податками по знайомій їм системі. Уведення такої системи також дозволило б вітчизняним підприємствам більш ефективно конкурувати в інших країнах.
Тут знову варто згадати, що у випадку введення податку з обороту вітчизняні підприємства, що працюють на зовнішньому ринку, будуть знаходитися в менш сприятливому положенні, оскільки їхні конкуренти не будуть сплачувати такий податок. Інвесторам це теж не сподобається, оскільки вони не ознайомлені з цим податком.
Податкова система в Україні повинна бути стабільною і прогнозованою.
Щодо цього питання тут немає необхідності в тривалому обговоренні. Якщо й існує що-небудь, чого платники податків не люблять ще більше., чим сплачувати податки, то це раптове введення ще одного або декількох нових податків або істотна зміна в системі оподатковування десь у середині податкового періоду. Занадто високі податки вже самі по собі є проблемою, але якщо до цьому ще і додати відсутність можливості у підприємців планувати свою діяльність, то ми створимо умови для потенційної катастрофи. І фізичні, і юридичні особи — платники податків повинні мати можливість передбачати наслідку власних дій у рамках податкових законів. Це необхідно знати, наприклад, для того, щоб вирішити, коли і як здійснювати визначені операції. Якщо немає такої визначеності, то багато операцій узагалі не буде здійснені. Жодна особа, особливо підприємець або інвестор, не має бажання грати в “угадайку” з урядом. Гроші досить важко заробити і без того, щоб думати, що саме ще збирається ввести уряд.
Різні податкові закони повинні бути взаємопогоджуваними
Одна з головних цілей у створенні Податкового кодексу полягає в необхідності забезпечення гармонійності і взаємоузгодження між різними податковими законами. Але навіть і без Податкового кодексу необхідно використовувати однакові і погоджені терміни і поняття е різних законах, наприклад, у законах про податок на додану вартість або про оподаткування прибутку підприємств. Наприклад, такі поняття, товарно-матеріальні запаси, виробничі витрати, повинні означати те саме у всіх законах. Інакше це буде просто пастка для платників, якщо термін або концепція будуть мати різний зміст у різних законах. Крім цього, процедури примусового виконання податкових законів повинні бути послідовними і погодженими між собою. Не можна допускати, щоб процедури примусового стягнення податку залежали від того, який саме податок сплачується. Адміністративні процедури і взагалі адміністрування всіх податків повинні регулюватися єдиним законом. Не можна примушувати платників податків і працівників податкових органів дотримувати різних адміністративних процедур у залежності від типу конкретного податку. Ніж більш схожими є адміністративні процедури, тим швидше їх будуть дотримуватися.
Податкова система повинна бути по можливості більш простою і зрозумілою.
Податкова система впливає на повсякденне життя платників податків багатьма способами, серед яких, наприклад, нарахування податків на заробітну плату, нарахування податку на вартість нерухомості і сплата цього податку під час продажу нерухомого майна. У багатьох випадках саме платник податків першим визначає, чи належний він сплачувати податок за визначену операцію. Таке визначення потім перевіряється працівниками податкової адміністрації. Без сумніву, чим більш прості і зрозумілі будуть податкові закони, тим легше буде платникові податків, а у випадку помилки — податковому інспектору прийняти вірне рішення.
Проти цього можна заперечити, що відносини між людьми в суспільстві є складними і тому податкове витті законодавство, що може застосовуватися до відносин між людьми, теж може відображати у визначеній мері цю ускладненість. Часто під час розробки проектів податкового законодавства виникає необхідність вибору зробити податковий закон більш детальним і ускладненим (але тому і більш адекватним), або зробити його простим (і тому не завжди справедливим). Однак на початку розробки податкового законодавства бажано вводити по можливості більш прості закони. Зробити їх більш деталізованими й ускладненими можна буде тільки після того, коли платники податків і працівники податкових адміністрацій придбають необхідний досвід у дотриманні і виконанні податкового законодавства.
Ідеї попереднього параграфа можна проілюструвати в такий спосіб. Припустимо, що платник податків володіє житловим будинком, що був зруйнований під час пожежі, і що вартість будинку була більше суми, витраченої платником податків на придбання будинку і його поліпшення. Платник податків застрахував будинок у відповідності з вартістю. Страхова компанія виплатила платникові податків компенсацію за збиток від пожежі. Оскільки сума, отримана від страхової компанії, більше суми, інвестованої платником податків у цей будинок, то власник будинку одержує доход вимірюваний як різниця між страховою компенсацією і сумою інвестиції. Тому такий доход можна булоб включити в оподатковуваний доход платника податків. Однак платник податків може захотіти використовувати страхову компенсацію для відновлення будинку. Щоб передбачити таку ситуацію, ми могли б ускладнити закон і звільнити від сплати податку власника такого будинку в тому випадку, якщо він реінвестує отримані від страховки грошові кошти у відновлення будинку. Якщо піти таким шляхом, ми будемо змушені визначити, як незабаром після одержання страховки власник будинку повинний витратити її на ремонт будинку для того щоб не сплачувати податку. Що ж робити, якщо платник податків намагався відремонтувати будинок у встановлення податковим законом термін, але якась перешкода не дозволила йому це зроби.? Цю ситуацію теж варто було б передбачити в законі, що стає усе більш і більш складним. А якщо будинок уже не можна відновити? Чи варто звільняти власника від сплати податку на доход зі страхового відшкодування, якщо останній буде використовуватися для зведення нового будинку? А якщо цей новий будинок буде зведений в іншому районі? Варто дозволити йому ці або краще заборонити? А якщо власник купує на гроші, отриманий від страхової компанії, новий будинок не житлового комерційного призначення? Тобто можливо і добре було б передбачити в законі звільнення від оподатковування коштів, отриманих від страхової компанії, якщо 'останні використовуються для ремонту або придбання нового житла, але таке рішення може настільки ускладнити закон, що його переваги відійдуть на другий план. Тому на початковому етапі можна було б просто сказавши що такий доход варто обкладати податком, і взагалі не розглядати питання його використання для ремонту або покупки нового будинку. Якщо ставка податку не занадто висока, це не буде мати значного негативного впливу на заміну приміщення платником податків.
Завантажити реферат